Критичні технології України. Державний контроль експорту

У спадщину Україні від СРСР дісталося 1810 підприємств військово-промислового комплексу Радянського Союзу, серед яких було декілька сотень науково-дослідних інститутів (НДІ) та конструкторських бюро (КБ) союзного значення. При цьому деякі школи, зокрема, ракетобудування, танкобудування, радіолокації, гідролокації та інші були провідними у світі. Зокрема, 12 з 20 найкращих ракет часів «Холодної війни» було розроблено на ДКБ «Південне» у Дніпрі.

Внаслідок цього Україна була фактично приречена торгувати озброєнням та військовими технологіями. Звісно, що на етапі ядерного роззброєння Україна була у зоні підвищеної уваги з боку країн Західного світу та Росії, яка брала активну участь у роззброєні країни із третім у світі ядерним потенціалом. Важливо визнати, що на першому етапі, до упорядкування системи збройного експорту, мали місце певні недоліки та й зловживання. Зокрема, Тимчасова слідча комісія Верховної ради України під керівництвом генерала Ігнатенка доповідала у звіті 1998 року (за період 1991 – 1998 рр.) про наявність таких недоліків. З іншого боку, наявність самої комісії та звіту свідчить про намагання парламенту забезпечити належний парламентський контроль за сферою передач технологій, продукції та послуг військового і подвійного призначення.

Надзвичайно вагомим моментом стало те, що збройні контракти та угоди з передачі технологій дозволили забезпечити збереження цілих науково-виробничих шкіл, зокрема, літакобудування та танкобудування. Якщо казати суто про технології, то справді, передача Ірану технології створення літаків Ан-140 в середині 90-х років дозволила підприємству «Антонов» (тоді – АНТК імені Антонова) забезпечити створення та запуск у серію літаків сімейства Ан-148/Ан-158/Ан-178. В різні роки мала місце реалізація різних проектів у сфері технологій, наприклад, передача В’єтнаму технології створення порохів. Навіть, Сполученим Штатам було реалізовано невеличку партію танків, оснащених новою системою захисту, що фактично можна визначити як передачу технології.

Найбільше цікавився українськими військовими технологіями Китай. Зокрема, ця держава придбала технології створення іонно-плазмового двигуна для космічних апаратів, виробництва газових турбін для військових кораблів і ряд інших. Китайці свого часу надзвичайно цікавились і ракетними технологіями, а також намагалися проникнути в таємницю створення вже знаменитих на той час «Кольчуг».

Варто згадати, що під поняттям “технологія” в широкому розумінні цього слова мається на увазі результат науково-технічної діяльності, сукупність систематизованих наукових знань, технічних, організаційних та інших рішень про перелік, термін, порядок та послідовність виконання операцій, процесу створення та/або реалізації і зберігання виробів, надання відповідних послуг тощо. У вузькому сенсі – це спеціальна інформація, крім загальнодоступної інформації, у тому числі з фундаментальних наукових досліджень, в будь-якій формі, яка необхідна для розробки, виробництва, використання виробів військового призначення або подвійного використання чи надання відповідних, пов’язаних з цими виробами послуг. Така інформація також може передаватися у формі технічних даних або у вигляді технічної допомоги.

Технічні дані – це проекти, плани, креслення, схеми, таблиці, діаграми, моделі, формули, специфікації, програмне забезпечення, посібники та інструкції, їхні світлокопії, що можуть передаватись як на матеріальних носіях (папір, гнучкий диск, компакт-диск, флеш-накопичувач, магнітна стрічка тощо), тобто матеріальними засобами, так і нематеріальними (телефон, факс, електронна пошта, сервери, локальні мережі, Internet тощо).

У свою чергу, технічна допомога – це проведення інструктажів, надання консультацій, здійснення заходів щодо підвищення кваліфікації, навчання, практичне освоєння методів роботи. Технічна допомога зазвичай передається нематеріальними засобами, включаючи усну передачу, візуальне і вербальне навчання під час проведення інструктажів, конференцій, зустрічей, дискусій, наукових обмінів, консультацій, візуальних інспекцій, демонстрацій, лекцій, семінарів тощо. Як правило, технічна допомога передбачає передачу технічних даних.

Слід зазначити, що з самого початку існування України й до сьогоднішніх часів на створення та експорт технологій, а також новітніх озброєнь і військової техніки (ОВТ), впливала низка чинників.

Перший. Досі існує та суттєво впливає політичний чинник, пов’язаний із традиційною політикою стримування новітніх оборонних розробок України та її зовнішньоекономічної діяльності з боку ключових гравців світової арени. Ця негативна традиція утворилася за часів ядерного роззброєння України та охоплює передусім сфери трансферу нематеріалізованих, або нематеріальних технологій (intangible technologies), власне передачі озброєнь і військової техніки (ОВТ), а також невійськові, але чутливі технології і продукцію, які можна використати для виготовлення стратегічних озброєнь.

Важливо наголосити, що в українців закріпився в уявленні переважно негативний досвід. Зокрема, в 90-х роках ХХ століття Україна через наполегливі рекомендації американської сторони відмовилася від будівництва Бушерської АЕС в Ірані, але компенсації не отримала. Зокрема, разом з Росією в цьому проекті повинна була брати участь і Україна, при цьому контракт повинен був стати найбільшим за всю історію харківського «Турбоатома». Приїзд до Києва в 1998 р. Мадлен Олбрайт – на той момент Держсекретаря США, – та обіцяння компенсувати всі збитки поставили крапку у цій сумній для України історії. Слід додати, що Україна, розуміючи вагомість політичної підтримки з боку США, завжди дотримувалася духу компромісів. Наприклад, протягом періоду до війни Росії проти України у 2014 р. Україна утримувалася від поставок літаків до Венесуели, двигунів для крилатих ракет до Пакистану та ін. За фінансової підтримки США в Україні було створено автоматизовану систему експортного контролю, а через неурядову організацію «Науково-технічний центр експорту та імпорту спеціальних технологій, техніки та матеріалів» надавалася підтримка та сприяння щодо впровадження на оборонних підприємствах системи внутрішньофірмового експортного контролю.

Наступний епізод виник після початку так званого «касетного скандалу» в Україні (сумнозвісні записи Мельниченко) у 2000 р., коли розгорнувся «кольчужний скандал», що трансформувався у перше (і поки що останнє) в новітній історії України звинувачення з боку конкретної держави (США) у незаконному продажу високотехнологічних систем державі, яка знаходилася під санкціями. Однак пізніше означені звинувачення було офіційно знято. Наступним історичним реверансом стала «добровільна» передача США високозбагаченого урану, успадкованого від СРСР. Це під час конференції з ядерної безпеки у Вашингтоні здійсним тодішній президент України Віктор Янукович, оскільки широко було поширено думку про побоювання міжнародної спільноти того, що уран потрапить у руки терористів.

Нарешті, справжній момент істини настав, коли Росія, порушивши обіцяні Будапештським меморандумом гарантії безпеки України, розпочала війну проти України. Зокрема, виникла складність взаємодії із високотехнологічними країнами, особливо, країнами Європи, які обрали політику неоголошених обмежень для України. Типовим випадком можна вважати повідомлення ЦКБ «Арсенал» в 2017 р. Зокрема, представник підприємства повідомив, що має місце неоголошена заборона на продаж Україні матричних фотоприймача для головок самонаведення бойових ракет. А найбільш показовий випадок пов’язаний із проектом модернізації Україною вертольоту Мі-24 із французькою компанією Sagem. Зокрема, фахівці вказували, що прототип Мі-24ПУ2 почав переобладнуватися з вертольоту Мі-24П на заводі “Авіакон” ще в 2011 році, проте роботи затягнулися через труднощі інтеграції “борту”, недостатнього фінансування, а в 2014 році до цього доповнилося фактично негласне ембарго з французької сторони на поставку систем військового призначення Україні, через що частину замовленого Sagem обладнання для вертольоту не було отримано.

Усе це обумовило складність виконання завдання імпортозаміщення та, як наслідок, гальмування таких важливих для протистояння з ворожою державою проектів. Але тиск має місце й по відношенню до проектів, які виконуються в інтересах іноземних держав. Наприклад, у лютому 2018 р. з’явилося повідомлення, що представники США уважно спостерігають за просуванням ракетних програм України й виходом випробувань нового оперативно-тактичного ракетного комплексу «Грім-2» (ОТРК) на фінішну пряму почали висловлювати занепокоєння успіхами українських зброярів. Зокрема, джерела в ракетній промисловості вказували, що американську сторону турбують можливі поставки ОТРК «Грім-2» до однієї з близькосхідних країн, в інтересах якої вітчизняні розробники і виробники виконують дане замовлення. При цьому країна-замовник не знаходилася під санкціями та має ВТС з іншими державами. Між іншим, українські фахівці переконані, що США мали б стимулювати розвиток ракетних програм України, оскільки саме Україна опинилася жертвою непрацюючого Будапештського меморандуму та опинилася віч-на-віч із потужним ядерним ворогом. Важливо, що Україна не порушує Режиму контролю за ракетними технологіями (РКРТ), який дозволяє експортувати ракети дальністю до 280 км та розробляти в інтересах національної оборони ракети дальністю до 500 км. Варто особливо підкреслити, що в умовах дефіциту ресурсів саме військово-технічне співробітництво з іноземним замовником надає потужного поштовху до розвитку українських ракетних технологій. Але більше того, в той же період ЗМІ повідомляли про блокування постачань Україною навіть продукції подвійного призначення.

Другий. Відсутність адекватного фінансування науки та нових розробок зробило збройний експорт панацеєю розвитку ОПК. Зокрема, 90% нових розробок, які створюються в Україні, — це результат виконання зовнішніх контрактів, в які були вписані дослідно-конструкторські роботи.
Дуже показово, що така ситуація зберігається й до нинішнього часу. Зокрема, навіть за умов суттєвого зростання витрат на державне оборонне замовлення (ДОЗ), близько 85% прибутку ДК “Укроборонпром” становлять саме експортні поставки озброєнь. Так, новопризначений генеральний директор державного концерну “Укроборонпром” Павло Букін сказав про це у лютому 2018 р., на другий день після призначення.

Цікаво, що час від час в Україні вже почала спрацьовувати внутрішня самоцензура. Ось, як коментувала цю сферу газета «Дзеркало тижня» в жовтні 2016 р.: «На ПАТ “Мотор Січ” щиро не розуміють, чому виникають проблеми з експортом Мі-24 в Південний Судан, якщо по відношенню до держави немає міжнародних санкцій».
Однак факт залишається фактом – існує високий рівень залежності нових розробок та впровадження новітніх технологій оборонного і подвійного призначення від військово-технічного співробітництва (ВТС) та зокрема, збройного експорту. Враховуючи це, даний чинник отримав виключне значення з початком російської агресії проти України. Так формується обґрунтований інтерес Української держави до такого типу ВТС з іноземними державами, де у проектах закладені можливості доведення зразків ОВТ до серійних виробництв (а інколи ще й покращення технічних характеристик завдяки випробування іноземним замовником).

Важливий аспект також пов’язаний з необхідністю адсорбувати проекти, здатні розвиватися за рахунок зовнішніх контрактів. Для того, щоб на завершальному етапі результати ДКР були використані в інтересах підвищення оборонного потенціалу. Саме так свого часу “Укрспецекспорт” забезпечив появу високоточних пострілів “Комбат”, модернізацію МіГ-29, бронетранспортерів БТР-3 і БТР-4. Та й танка “Оплот” теж.

При цьому робота з іноземним замовником досить часто має стратегічне значення для оборонного потенціалу України. Скажімо, так це у випадку із згаданим ОТРК «Грім-2». Та й не тільки. Скажімо президент України Порошенко у лютому 2018 р. оголосив, що «Укроборонпром» готується до серійної модернізації зенітно-ракетного комплексу С-125М. Додавши, що українські фахівці зуміли значно збільшити точність наведення і поразки високоманеврових цілей. Але найцікавішим тут є саме той факт, що успішне здійснення модернізації зенітно-ракетного комплексу С-125М в інтересах українського війська стало можливим завдяки потужному зовнішньому проекту зі створення (модернізації) системи ППО для іноземної держави.

Один проданий за кордон танк дозволяє відремонтувати 10-15 для ЗСУ. Основними замовниками вітчизняної продукції в сфері озброєння залишаються країни Азії та Африки.

Україна в 2017 році отримала 600 мільйонів доларів доходу від реалізації експортних контрактів і надання сервісних послуг на території країн-замовників, зазначають «Патріоти України». Таку заяву зробив під час чату в “Главреді” директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергій Згурець. Експерт підкреслив, що основними замовниками вітчизняної продукції в сфері озброєння залишаються країни Азії та Африки. Раніше в їх число входила Росія, проте з 2014 року ситуація змінилася. До початку військових дій був рік, коли дохід від продажу зброї, комплектуючих і послуг склав 1,8 мільярда доларів. У порівнянні з минулими роками, зазначив аналітик, експорт демонструє тенденцію до зниження. Причина полягає в нестабільній ситуації в країні. Однак, оскільки війна в Україні не оголошена, розривати контракти з замовниками підстав немає. “Є підхід, який полягає в тому, що в основному експортуються сервісні послуги, деякі зразки техніки, які виконуються в рамках раніше укладених контрактів, тому що відмовитися від виконання цих контрактів ми не можемо. Бо ми не оголосили надзвичайний стан. Отже, ми повинні виконувати контракти “, – сказав Згурець. Він додав, що така ситуація має для української економіки певні переваги. “Надходження фінансових валютних ресурсів дозволяє нам наповнювати державний бюджет, який використовується для фінансування потреб ЗСУ. Умовно кажучи, якщо танк “Оплот” для експорту коштує 5 мільйонів доларів, а ремонт танка Т-72 коштує 17 мільйонів гривень, виходить, що один експортований танк дозволяє відремонтувати 10-15 танків в Україні. Це співвідношення часто використовується, щоб показати, чому нам потрібно зберігати експорт і одночасно посилювати можливості ремонтних підприємств за рахунок більш низької ціни на озброєнні української армії “, – підсумував він.

То ж, фактично йдеться про те, що в Україні не можна навіть розглядати питання зменшення обсягів експорту зброї. Можна сказати навіть, що на етапі війни з Росією та стриманому ставленні іноземних (західних) країн до поставок Україні зброї, комплектуючих та технологій, збройний експорт має екзистенціальне значення. То ж і питання технологічного зростання відіграє виключну роль для усієї економіки країни, та й частково, для посилення міжнародного іміджу.