Маяки для «оборонки»

Проблема трансформації «Укроборонпрому» і реформи всього ОПК з деяких пір перетворилася на головний біль для нового президента. По-перше, Володимир Зеленський зіткнувся з неприємною реальністю - всередині його команди є не просто різні бачення оборонної реформи, але деякі позиції з непримиренними суперечностями. По-друге, ще більш прикрим виявилося відкриття, що спадщина попередника являє собою ще менш привабливий калейдоскоп картинок, ніж уявлялося на перший погляд.

Справді, загравшись в постановки сцен нескінченного піару і військових показух, попередня влада залишила чимало сумних реалій, в яких чільне місце належить розрізненим (часом не сумісним) номенклатурам озброєнь в ЗСУ, відсутності бачення майбутнього вигляду армії і здригається від скандалів ОПК. З легкої руки пристрасного шанувальника «ручного управління» «оборонкою» поставки озброєнь і військової техніки (ОВТ) у ЗСУ та інші військові формування перетворилися на низку маленьких війн лобістських груп, причому, здійснювалися вони хаотично і безсистемно. Наприклад, в армії сьогодні використовуються засоби зв’язку чотирьох різних іноземних виробників, бойові колісні машини десятка виробників, безпілотники, як мінімум шести виробників і т.д. Коли ж мова йде про імпорт, – найчастіше він перетворювався в методику придушення можливостей вітчизняних оборонних підприємств. Як закупівлі французьких 55 вертольотів, які стали справжнім ударом під дих програмі «Національний вертоліт України». І все це під час війни Росії на знищення Української держави, з постійною загрозою масштабного військового вторгнення і майже щоденними бойовими втратами українських військових на передовій.

Вихідні дані «оборонки»

Від здатності нової влади оперативно змінити умови функціонування ОПК залежать темпи та якість нарощування оборонного потенціалу країни і створення реального щита для стримування агресії Кремля. Це – головна мета, і вона являє собою сумарні можливості і здатності сил оборони України нанести такої шкоди атакуючій Росії, щоб змусити відмовитися від плану масштабної військової агресії.

Оновлені «правила гри» на українському оборонному ринку повинні дозволити підприємствам розвивати і впроваджувати нові технології, як в рамках все ще досить убогого держоборонзамовлення (ДОЗ), так і за рахунок активного експорту іноземним державам. Реалістична оборонно-промислова політика держави повинна чітко регламентувати відносини замовників ОВТ (в першу чергу Міноборони) і виконавців. Включаючи відповідальність сторін. Приклад нинішнього протистояння Міноборони і «Укроборонпрому» з приводу якості бронетранспортерів і броні для них – як раз з цієї області. Але лихоманить не лише «Укроборонпром». Примітно, що напередодні 28-го Дня незалежності МВС розірвало контракт з керівництвом НВО «Форт», включно з його директором Віктором Писаренко, інкримінуючи звільненим керівникам збройового підприємства численні зловживання. А, кажучи про підприємства космічного агентства, фахівці в один голос твердять, що колишні корифеї українського ОПК загрузли в боргах і корупційних схемах. Це – не окремі проблемні ділянки, це прямі наслідки відсутності оборонно-промислової політики держави.

Невизначеність у напрямку розвитку армії, що проїдає 72-76% оборонного бюджету (а це означає дозволену хаотичність переозброєння), призвела до того, що військове відомство, головний з 16-ти державний замовник, може взагалі не підписати контракт з виробником, навіть якщо його продукція включена в ДОЗ. Міноборони таким чином позбавляє оборонні підприємства можливості розвиватися і створювати нові технології, оскільки вони не мотивовані прибутком. В Україні навіть при наявності затвердженої урядом норми прибутку в 5% на закуплені комплектуючі та 30% – на виконані роботи, діє правило Міноборони – 1% прибутку на комплектуючі і 20% – на роботу. Це – шлях до деградації і самознищення ОПК. У найбільшому об’єднанні приватних структур ОПК – Лізі оборонних підприємств, встановили, що, враховуючи необхідность для більшості підприємств закуповувати іноземну елементну базу і багато інших комплектуючих, загальний прибуток для більшості виробників ОВТ може становити не більше 6-7%. При фактичній відмові Міноборони фінансувати розробки нових ОВТ (ОКР з початку війни можна перерахувати на пальцях) та неможливості вкладати в розвиток з прибутку,- такий стан справ робить участь приватного бізнесу в ДОЗ нецікавим і безперспективним.

Крім того, до недавнього часу отримання ліцензії на зовнішньоекономічну діяльність (ЗЕД), тобто, право на експорт без звернення до спецекспортерів, перетворювалося в епопею. Наприклад, підприємствам ХК «Укрспецтехніка» і «реферати на Рибальському» , що пройшли кабінетні баталії, на отримання ліцензії знадобилося, відповідно, майже рік і півтора. Правда, нині діюча наглядова рада «Укроборонпрому» шле і позитивні сигнали: бажаючі підприємства всіх форм власності будуть мати право самостійної торгівлі на світовому ринку зброї, а на вітчизняний ринок оборонної продукції прийде грунтовна лібералізація.

Це вкрай необхідно, тому що вітчизняний ОПК через мізерне ДОЗ (протягом останніх трьох років близько 600 млн дол.) і в силу розвинених традицій залишається орієнтованим виключно на експорт. А в умовах виживання часів президента Порошенко з України почалася справжнє втеча підприємств: в Литву, в ОАЕ, в Китай і навіть в ПАР. А це, до речі, не тільки втрата валютних прибутків, а й витік мізків і технологій. Але, головне, від оборонно-промислової конструкції залежить прихід в країну іноземних інвесторів та іноземних технологій. Щоб відкрити шлагбаум для іноземних інвесторів, необхідно дозволити їм бути господарями своєї ж справи. Тобто, розуміти, що включення в ДОЗ – це точно підписання контракту і прибуток; бути впевненим, що побудова рентабельного виробництва дозволить продавати надлишки на ринках третіх країн без попадання в капкан кабальних умов з боку Української держави.

Наріжні камені оборонної реформи.

Від початку варто зробити застереження: цілком реально обрати модель, що, на перший погляд, не виглядає правильною і містить ризики. Наприклад, коли віце-прем’єр-міністр, який займається питаннями оборони та оборонної промисловості, буде одночасно і міністром оборони. Такий підхід може бути результативним, але містить конфлікт інтересів для інших 15 замовників ОВТ. Можна залишити регуляторні функції держави існуючому профільного департаменту Мінекономрозвитку, а «Укроборонпром» трансформувати в керуючу компанію за принципом НАК «Нафтогаз України». Але тоді можливий ще більший конфлікт інтересів і корупційних ризиків.

Разом з тим, якщо, все ж таки, реформатори подбають про цілісну реформу, яка передбачає побудову ефективно діючої системи, необхідна серія кроків (включно з законодавчим рівнем виконання завдання), де на перше місце буде поставлена мета переозброєння ЗСУ та інших збройних формувань держави, а також забезпечення сталого розвитку національних технологій . При цьому реформа ОПК (де трансформація ГК «Укроборонпром» є лише її частиною) безперечно має базуватися на науково-обґрунтованій та затвердженій Радою нацбезпеки і оборони стратегії. Державі однозначно доведеться створити повноцінний центральний орган виконавчої влади, а це означає – міністерство.

Чому саме так? Тому що тільки в такій моделі керівник ОПК буде членом уряду і членом РНБОУ і буде мати голос при прийнятті рішень. Тільки така модель дозволить виробляти єдину в усій державі оборонно-промислову політику, що охоплюватиме всі підприємства. Тільки міністерство може бути відповідним контрагентом іноземних державних установ. І лише міністерству під силу створення державного технологічного кластеру за участю приватних та іноземних підприємств (його робочим, господарським органом може бути дивізіон «Укроборонпромі», що з часом може перерости в самостійний холдинг). Нарешті, чи не найголовніше: таким чином буде забезпечене не кулуарне, а колективне формування ДОЗ та започатковані цивілізовані взаємини між замовниками та виконавцями.

За необхідності можлива і поступова поетапна трансформація в повноформатний орган виконавчої влади існуючого департаменту Мінекономрозвитку (в якому нині 47 осіб). Першим етапом може стати створення профільного агентства, що буде виведене з підпорядкування Мінекономрозвитку. Вже з моменту утворення підлеглого віце-прем’єр-міністру профільного агентства (або міністерства) всі питання ДОЗ формуватимуться на урядовому комітеті з питань оборони, зокрема, за участю всіх силових міністерств, Мінекономрозвитку і торгівлі, Мінфіну, Служби безпеки, Міністерства юстиції та ін .

Другий етап передбачає (орієнтовно протягом року) розгортання інституту уповноважених (замість інституту генеральних конструкторів), підрозділів по розвитку передових технологій (української версії американського DARPA), трансфрмація Держслужби експортного контролю. До речі, саме в цей час логічно передбачити трансформацію і ГК «Укроборонпром» в групу самостійних державних холдингів.

Міністерство не втручатиметься в господарську діяльність підприємств і об’єднань. А державне управління здійснюватиметься за допомогою наступних інструментаріїв. По-перше,- розподілу прибутку державних підприємств (спецекспортерів) від зовнішньоекономічної діяльності. Слід вести мову про направлення 30% прибутку не в загальний бюджет, а на реалізацію профільних завдань з розвитку технологій або переозброєння сил оборони. По-друге, -розподілу ресурсів, отриманих Фондом держмайна України в ході реалізації земель або майна підприємств, що пройшли процедури реструктуризації або приватизації (на реалізацію профільних завдань з розвитку технологій або переозброєння сил оборони). Нарешті, по-третє,- призначенням директорів державних підприємств і наглядових рад об’єднань підприємств (НАК, холдингів та ін.).