Як захистити морське узбережжя України

1. Актуальність проблеми

3ахист інтересів суверенних держав на приморських напрямках останнім часом набуває особливої актуальності і є складовою національної безпеки кожної морської держави. Для України ця проблема ускладнюється військово-політичною обстановкою, що склалася. Ризики подальшої військової інтервенції РФ проти України з Азово-Чорноморського регіону актуалізують питання значення державної морської політики для просування національних інтересів і ліквідації загроз з морського напрямку.

Відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 р.[1] встановлено наступний поділ морського простору:

  1. Внутрішні води — частина моря, розташована між узбережжям і вихідною лінією (до них відносяться води портів, бухт і заток).
  2. Територіальні води — частина моря, шириною в 12 морських миль (22,2 км), яка відлічується від лінії найбільшого відпливу або від вихідної лінії. Територіальне море, його дно та надра, а також розташований над ним повітряний простір знаходяться під суверенітетом прибережної держави.
  3. Прилеглі води — частина моря, шириною в 12 морських миль (22,2 км), яка відлічується від кордону територіальних вод (або 24 милі від вихідних ліній). У цій зоні прибережна держава має право здійснювати контроль з метою запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних норм.
  4. Виняткова економічна зона (до 200 миль або 370,4 км від вихідної лінії) — частина моря, в якій прибережна держава здійснює встановлені міжнародним правом суверенні права на: розвідку, розробку і збереження природних ресурсів, як живих, так і неживих; управління цими ресурсами; інші види діяльності, наприклад, виробництво енергії шляхом використання води, течій, вітру.
  5. Континентальний шельф (не більше 350 миль або не більше 100 миль від позначки глибин в 2500 м) — природне продовження сухопутної території до зовнішнього кордону підводної окраїни материка або до 200 миль, якщо межі підводної окраїни материка не досягають цієї межі. Відповідно до Конвенції з морського права прибережна держава здійснює над континентальним шельфом суверенні права щодо розвідки та розробки природних ресурсів.
  6. Відкрите море — морський простір, що знаходиться у вільному і рівноправному користуванні всіх держав відповідно до принципів і норм міжнародного права.

Сферою особливої ​​уваги держави є 200-мильна економічна зона і континентальний шельф за її межами на відстані до 350 миль. Інтереси суверенної держави в цій зоні часто стикаються із інтересами сусідніх та інших держав і стають серйозною проблемою міждержавних відносин.

Аналіз тенденцій розвитку різних загроз для держав, що мають вихід в море (океан), показує, що саме морський (океанський) театр є і в майбутньому буде найбільш вразливою частиною території держави, а забезпечення безпеки морського узбережжя (МУ) стає найважливішим завданням компетентних національних структур і відомств.

Відповідно до військово-адміністративного розподілу вся територія держави поділяється на зони (райони) між видами Збройних сил (ЗС). При цьому морська зона є оперативною зоною відповідальності об’єднання Військово-морських сил (ВМС), що мають в своєму складі різнорідні сили флоту для дій в морському районі.

Під морським районом (МР) розуміється оперативна зона, визначена відповідно до військово-адміністративного розподілу території держави, в якій:

  • в мирний час — створюється і підтримується виділеними черговими силами певний оперативний режим;
  • у воєнний час — проводяться операції (бойові дії) щодо захисту важливих державних об’єктів на узбережжі, системи базування флоту і морських комунікацій.

Виходячи з географічного розташування та військово-адміністративного поділу території, морське узбережжя України включає декілька морських районів (відповідно до існуючих на даний час військово-морських зон ВМС ЗС України «Чорноморська» та «Азовська»).

До основних загроз безпеки морського району (та морського узбережжя взагалі) відносяться загрози, що діють в різних сферах (повітряній, наземній, морській, інформаційній):

  • тероризм;
  • військова загроза;
  • контрабанда;
  • нелегальна міграція;
  • порушення прикордонного режиму;
  • порушення правил судноплавства;
  • техногенні катастрофи;
  • екологічні катастрофи;
  • розкрадання морських біоресурсів;
  • хімічний, ядерний, біотероризм;
  • загрози інформаційної безпеки (порушення конфіденційності, цілістності, доступності інформації — навмисні, в результаті здійснення інформаційних операцій, або ненавмисні);
  • гібридні загрози.

Різноваріантні загрози вимагають для їх запобігання комплексної інтегрованої діяльності всіх органів управління сил і засобів державної влади, збройних сил (в першу чергу, ВМС), морської поліції (прикордонної служби), митної, міграційної служб, служби з надзвичайних ситуацій та ін. Основні проблеми захисту морського узбережжя полягають в необхідності організації ефективної взаємодії цих структур, забезпеченні їх оперативною і достовірною інформацією, скороченні часу реакції, єдності задуму та дій залучених сил і засобів при здійсненні управління з командних пунктів, узгодженого застосування сил і засобів, незалежно від їх відомчої приналежності.

Т.ч., захист морського узбережжя — це узгоджена за завданнями, часом і простором діяльність органів державної влади, як правило, за провідної ролі Військово-морських сил, щодо створення та підтримання певного оперативного режиму інтегрованими черговими силами (флоту, морської поліції, берегових частин сухопутних військ, прикордонної служби, поліції, митниці, міграційної служби, служби захисту морських біоресурсів), на які покладаються такі основні завдання:

  • моніторинг наземної, надводної, підводної, навігаційно-гідрологічної, повітряної обстановки;
  • недопущення порушень державного кордону, незаконної міграції;
  • припинення контрабанди наркотиків, зброї, валюти та ін.;
  • боротьба з піратством;
  • недопущення незаконної промислової діяльності у виключній економічній зоні (лов риби, видобуток корисних копалин, ведення розвідки надр підводної частини морського шельфу, прокладка ліній зв’язку, трубопроводів та ін.);
  • надання допомоги, порятунок екіпажів суден, кораблів, літаків, що зазнають лиха;
  • захист важливих державних об’єктів з морського напрямку (портів, пунктів базування, нафтових, газодобувних платформ, приливних гідроелектростанцій та ін.).
  1. Роль ВМС у захисті морського узбережжя

2.1 Сили та засоби захисту морського району та узбережжя

Для захисту національних інтересів кожній державі, що має морські кордони, необхідно мати у своєму розпорядженні ефективні засоби для протидії можливій агресії з моря. Вони покликані запобігати різним загрозам та протидіяти їм. Дані засоби повинні забезпечувати:

  • інформаційну перевагу і постійний контроль дій противника;
  • безперервне виявлення та супроводження всіх об’єктів в морських зонах;
  • швидке реагування на динаміку зміни обстановки з виявленням ситуацій, що вимагають своєчасного вирішення;
  • реалізацію стратегії своєчасних превентивних дій всіх сил держави проти виявлених загроз;
  • відповідні дії систем озброєння держави не тільки проти носіїв високоточної зброї, а й проти самої зброї;
  • скоригований масований вплив на супротивника усіма підлеглими і взаємодіючими силами і їх системами озброєння.

Загальне управління силами і засобами кожного морського району ведеться з Центру управління захистом МР (командного пункту) командиром морського району, яким, як правило, призначається командир об’єднання ВМС.

Захист МР здійснюють різнорідні сили та засоби оборони і безпеки. До основних сил відносяться:

  • чергові корабельні ударні групи;
  • чергові різнорідні протичовнові кораблі флоту;
  • чергові кораблі протичовнового дозору і радіолокаційного дозору;
  • чергові сили берегових ракетно-артилерійських військ, морської піхоти флоту;
  • чергові сили військ протиповітряної оборони, військово-повітряних сил, сухопутних і кібернетичних військ;
  • прикордонна служба, морська поліція;
  • митна служба;
  • міграційна служба;
  • спеціальні частини служби державної безпеки;
  • служба з надзвичайних ситуацій.

2.2 Основні перспективні напрямки розвитку ВМС

Поточна військово-політична обстановка і провідна роль ВМС у захисті морського узбережжя країни обумовлюють підвищену увагу до нинішнього стану і перспектив розвитку ВМС України, а також до проблеми формування Національної морської політики України в цілому.

Національна морська політика — це визначення державою і суспільством цілей, завдань, напрямків і способів досягнення національних інтересів України на морському узбережжі, у внутрішніх морських водах, в територіальному морі, у виключній економічній зоні, на континентальному шельфі та у відкритому морі. Суб’єктами національної морської політики виступають держава і суспільство.

Національна морська політика повинна формуватися політичним керівництвом держави з урахуванням національних інтересів і національної безпеки держави і закріплюватися в Морський доктрині. Треба зазначити, що Морська доктрина України на період до 2035 року носить пасивний характер, в ній українським ВМС відводиться функція забезпечення.

Очевидно, що напрямок розвитку (трансформації) ВМС повинен визначатися з урахуванням загроз і завдань забезпечення національної безпеки і національних інтересів. З урахуванням змін геополітичної, військово-політичної та економічної обстановки в світі (в регіоні) повинна трансформуватися і Національна морська політика держави, і напрямки розвитку ВМС, як військового сегмента Морської доктрини держави.

Можна виділити наступні основні напрямки розвитку ВМС України:

  1. Розвиток ВМС, з одного боку має йти в загальній системі Збройних сил, як одного з видів ЗС, а з іншого — розвиток ВМС необхідно розглядати в комплексній системі Національної морської політики держави.
  2. Трансформація розвитку ВМС повинна йти перманентно з урахуванням нових загроз безпеці держави на морі.
  3. ВМС можна розглядати як складну динамічну бойову систему — сукупність функціонально взаємопов’язаних підсистем, здатних вирішувати поставлені завдання в реальному масштабі часу.
  4. Вирішення цієї проблеми може бути в розвитку ВМС, як бойової системи, побудованої на принципах розвідувально-ударних комплексів для ведення бойових дій (операцій) на море.
  5. Важливо відзначити, що склад і організаційна структура ВМС мирного часу повинна максимально відповідати структурі військового часу.
  6. Склад ВМС повинен забезпечувати створення і функціонування підсистем ВМС, як єдиної бойової системи захисту морських районів узбережжя (операційних зон ВМС): інформаційної підсистеми, що забезпечує створення єдиного інформаційного простору, як головної умови функціонування і взаємодії різнорідних сил і засобів; підсистеми підтримки прийняття рішення і управління силами (засобами); підсистеми ураження.
  7. Основу ураження повинні складати різнорідні ударні групи — корабельні, протичовнові (пошуково-ударні), авіаційні, берегові ракетно-артилерійські. Склад (тип, клас кораблів, авіації) різнорідних ударних груп визначається, виходячи із завдань, поставлених перед ВМС.
  8. З урахуванням міжнародних договорів і спільних планів дій окремі підсистеми можуть бути інтегровані або доповнені відповідними підсистемами країн-учасниць.
  9. Виконання закріплених в Морській доктрині напрямків розвитку ВМС повинні гарантувати відповідні програми фінансування.