Українські технології асиметричного протиборства

Даний проект виконано Центром досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) та інформаційним агентством «Оборонно-промисловий кур’єр» («ОПК») – під редакцією Валентина Бадрака та Дмитра Козлова.

ЦДАКР та «ОПК» висловлюють особливу вдячність голові Наглядової ради Українського інституту досліджень безпеки (УІБД), першому віце-президенту Національної академії наук України Володимиру Горбуліну, директору Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД), члену Наглядової ради Українського інституту досліджень безпеки (УІБД) Олександру Литвиненку, начальнику Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України Ігорю Чепкову, а також члену Правління Українського інституту досліджень безпеки (УІБД), директору інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергію Згурцю за співпрацю у цьому проекті, в також надані матеріали й оцінки. Без участі та підтримки означених фахівців виконання даного дослідження було б неможливим.

Серед іншого, видання даної збірки стало дієвим практичним прикладом державно-приватного партнерства у галузі інформаційної підтримки процесу розвитку національних технологій оборонного та подвійного призначення.

Вступні слова

«Нові обороні технології – те, що зробить Україну сильною» – Володимир Горбулін, голова Наглядової ради Українського інституту безпекових досліджень, перший віце-президент Національної академії наук України, академік.

Сучасний світ характеризується надзвичайно динамічними змінами, майже миттєвим впровадженням в практичне життя новітніх досягнень науки. Серед іншого, це стало настільки вагомим чинником впливу на світові й регіональні геополітичні ландшафти, що жодну збудовану конструкцію міжнародної або національної безпеки не можна вважати надійною.

Саме внаслідок створення та розповсюдження нових технологій швидко з’являються нові ризики, що вимагають реагувати на складний і невизначений світом, в якому загрози стають різноманітнішими і взаємопов’язаними. Щоб ефективно протидіяти сучасним викликам, Україна мусить демонструвати більшу гнучкість, бути більш інноваційною та стійкою.

Робити акценти на нові технології Україну вимушують декілька факторів. Перший і головний: нестача ресурсів на симетричне протистояння викликам її незалежності, в тому числі й у вигляді прямої агресії. Другий пов’язаний саме із можливістю нових технологій до формування асимеричних спроможностей протидії. Нарешті, третій – беззаперечно високий людський потенціал української нації, історична та навіть генетична здатність продукувати новітні рішення, розв’язувати надсучасні завдання у галузі науки і техніки. Тобто, для України є можливим квантовий технологічний стрибок.

Аргументів до такого підходу чимало. Потужні у ресурсах держави вже увійшли у новий технологічний виток. Наприклад, почали розробляти різноманітну протисупутникову зброю як засіб впливу на військову ефективність будь-якої країни світу. А з іншого боку, комерціалізація космосу дозволяє придбати космічні апарати навіть приватним особам, що до цього часу було прерогативою тільки наддержав.

Так само стали доступними для пересічних людей чи груп механізми кібервпливів. Тому кіберзагрози здатні за умов вдалого використання підривати довіру населення до державних інституцій, завдавати неспівставні економічні збитки, вражати критичну інфраструктуру.

Нові технології, такі як штучний інтелект, глобальна автоматизація та високопродуктивні комп’ютерні системи підвищують функціональні можливості різної техніки і забезпечують значний економічний ефект. Однак ці досягнення науки і техніки ведуть до появи підвищених військових спроможностей у недружніх до України країн. Так само розвиток нанотехнологій і біотехнологій як підвищує потенціал для медицини, так і формує значні загрози безпеці.

У суто військовій справі розвиток систем зв’язку і розповсюдження технологій передачі даних надає можливість для використання експоненціально зростаючих обсягів даних у безпрецедентних масштабах і з неспівставними швидкостями, ніж це було досі. Таке розмаїття інформації породжує значні можливості для інформаційних впливів та проведення контентно-психологічних атак.

Отже, масштаби, форми та способи ймовірного застосування військової сили з боку суттєво змінилися. Тим більше, що, в томe числі, через злам Росією існуючої системи міжнародної безпеки сучасний світ вже вступив в епоху конфронтації, коли усі засоби хороші. Цікаво, що навіть презентована у січні 2019 р. оновлена Стратегія національної розвідки США серед більшості завдань розвідувальному співтовариству держави визначила забезпечення технологічних переваг та створення умов для розвитку новітніх технологій.

Якщо повернутися до українських реалій, то стає очевидною зростання небезпеки воєнних сценаріїв. Від одночасних дій на декількох оперативних напрямках з нанесенням випереджувальних ударів високоточним озброєнням по важливих цілях у всій глибині нашої території до реалізації впливу на об’єкти критичної інфраструктури, Збройні Сили, органи влади та населення у форматі конфлікту так званої «сірої зони» – із застосуванням некінетичних засобів ураження (як-от кібератаки, системи радіоелектронної розвідки та боротьби, інформаційного впливу та втручання). Детальний аналіз цих сценаріїв свідчить, що, незалежно від масштабів та способів застосування ворогом засобів сили, серед його пріоритетних цілей будуть ті, які впливають на спроможність державних органів влади та військового керівництва України здійснювати управління обороною країни, Збройними Силами та військовими частинами.

Мусимо визнати, що до цього в Україні здійснювалися заходи, пов’язані з екстенсивним шляхом підвищення бойового потенціалу армії та оборонних можливостей країни. За більшістю напрямків відбулася реанімація радянських підходів до бойового застосування сил і засобів. Ставка була зроблена на дешевий і масовий людський ресурс. Підходи до закупівлі озброєнь головно стосувалися і стосуються бойових платформ. Проте цей шлях, за оцінкою низки аналітичних структур, включно Українського інституту безпекових досліджень, пов’язаний зі значними фінансовими витратами й з обмеженими наслідками для підвищення ефективності бойового застосування наших військ на полі бою, яке суттєво трансформувалося. Йдеться про нівелювання кордонів протистояння в географічному та інших багатосферових вимірах, де одночасно відбуваються бойові дії – як у кінетичних, так і некінетичних цифрових чи електромагнітних проявах.

Звісно, заведено вважати, що в кого більше танків, той і сильніше. Але є і нелінійний оцінювальний підхід. Наприклад, сьогодні в бізнесі конкурують вже не стільки активи, як моделі управління. І ключова роль належить двом складовим: інформації та часу. Все це правильно і щодо армій та підрозділів на полі бою. Час й інформація – це нематеріальні активи нарощування бойового потенціалу. У підсумку більш стійким є той, хто має більше інформації, швидше її обробляє, швидше приймає рішення і завдає свій удар в найбільш вразливе місце ворога.

Адекватна відповідь України на сучасні загрози полягає у пришвидшенні впровадження у безпекову сферу різноманітних нових технологій, передусім інформаційних та таких, що підвищують можливості виявлення й ураження, або блокування зброї противника. Опрацювання таких нових моделей, які мають гарантувати стійкість управління і керування військами та озброєнням – з урахуванням всіх можливих сценаріїв протидії з боку ворога. Від масових ракетних ударів по пунктах управління до некінетичного впливу на роботу мереж зв’язку та командних пунктів.

Попри низький рівень фінансування державою фундаментальних досліджень та приладних розробок, в тому числі оборонного призначення, Україні вдалося зберегти низку національних шкіл з розвитку технологій, які традиційно відносяться до критичних, чутливих. Інколи за рахунок іноземних замовників таки школи навіть були розвинуті. Протягом останніх п’яти років війна суттєво мотивувала приватний сектор ОПК, який продемонстрував неабияку гнучкість та здатність прогресувати.

З іншого боку, саме держава має визначати завдання у галузі створення нових технологій та посилення оборонного потенціалу. Держава здатна вивести у єдину площину очікування військових, потенціал вітчизняної науки та можливості приватного бізнесу. Саме прискорення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, в тому числі, і за рахунок приватних і іноземних інвестицій, здатні суттєво посилити спроможностей держави реагувати на воєнні та силові виклики. А оформлення державної системи розвитку оборонних технологій може перетворитися на найбільш вагомий національний проект, в рамках якого може бути не тільки створено асиметричну зброю стримування, але й забезпечено загальне технологічне зростання, укорінення технологічних переваг.