Фото: president.gov.ua
Чи може президент Зеленський через два з половиною роки похвалитися успіхами, зокрема, у сфері безпеки й організації оборони? Питання резонне, бо половини президентського строку мало б вистачити, щоб президент і верховний головнокомандувач міг не тільки розібратися у справах війни та миру, але й продемонструвати результати.
Для цього варто коротко оглянути хоча б ключові структури, що причетні до забезпечення безпеки та організації оборони.
«Паперові» справи: last but not least
Сферу програмних документів не можна розглядати як ключовий критерій. Особливо в умовах України, де бували часи зі справді чудовими документами (як у президентську каденцію Януковича, наприклад), але з сумними реаліями. Водночас без планування й оголошення напрямку руху державного корабля неможливо взятися за його внутрішню розбудову.
Отже, в цілому документи, видані за президентства Зеленського, виписані більш жорстко, ніж у попередника. Вчасно з’явилися стратегії – національної та воєнної безпеки України, у вересні цього року Зеленський затвердив Стратегічний оборонний бюлетень, а в жовтні досить тихо було оголошено про затверджений, вперше в історії України, План оборони України.
Серед вагомих змін у підході до оборонного планування – запровадження вперше в історії України комплексного всеосяжного підходу до оборони України в умовах воєнної загрози національній безпеці, зокрема, поєднання воєнних і невоєнних засобів для забезпечення воєнної безпеки України. Тобто коли державу боронитиме не армія чи сили оборони, а вся країна. Одразу варто зауважити, що це наразі нічим не підтверджене бажання чинної влади, доказами чого можуть слугувати показники відтоку професійних кадрів з армії. Утім команді чинного президента вдалося у 2021 році прийняти Закон України «Про основи національного спротиву» – вагомий психологічний чинник протидії Росії, хоч і не наповнений повною мірою тим змістом, який дозволив би створити потужну й безкомпромісну територіальну оборону.
Восени 2021 року чинна влада заявила про програмний розвиток ракетної техніки. Профільний віцепрем’єр Олег Уруський підтвердив намір запровадити власну ракетну програму – як державний документ, що передбачатиме розвиток ракетних систем. Водночас ресурсів на неї поки що немає.
При цьому Зеленський не наважився на справді «зубату» воєнну доктрину: в документі нічого немає про можливість превентивних ракетних ударів. Це нівелює саму ідею ракетної програми, адже можливість застосування ракетної зброї по стратегічних елементах воєнної інфраструктури ворога потенційно може його зупинити. Також у документі нічого не вказано про превентивне застосування Сил спеціальних операцій за межами держави. При тому, що навіть Візія Генерального штабу ЗС України щодо розвитку Збройних сил України на найближчі 10 років (яка була видана генералом Русланом Хомчаком) слушно вказувала на «гарантоване виконання спеціальних завдань за межами України (за умови внесення необхідних змін до законодавства)». До означених змін влада не дотягнулася (хоч деякі фахівці переконані, що й наявна законодавча база дозволяє застосовувати ССО на межами України). Так чи інакше, але Стратегія воєнної безпеки України мовчить щодо превентивного застосування ССО.
На жаль, нічого документи оборонного планування часів Зеленського не окреслили у сфері створення професійних Збройних сил України. А це було б можливо якраз за умов розв’язання двох суміжних складових – визначення шляхів і напрямків розвитку Військ територіальної оборони та формування сучасної системи переозброєння сил оборони.
Нова воєнна доктрина визначила пріоритетом орієнтир на створення асиметричного потенціалу. А також на «розвиток систем управління військами та зброєю, військово-морських спроможностей, протиповітряної оборони України, авіації, ракетних військ та артилерії, систем розвідки, радіоелектронної боротьби». Це дуже слушний підхід і важливі позиції в разі… їх наповнення реальними діями на результат.
Нарешті, хоч на параді до 30-річчя незалежності України були просто макети (бажання видати за зброю те, що ще тривалий час нею не буде), сам факт параду, демонстрація безпілотників і наземних роботів (останнє – вперше в історії України) стало свідченням початку переозброєння війська новітніми системами.
Територіальна оборона як серцевина протидії
Безперечно, ухвалення Закону України «Про основи національного спротиву» є успіхом і значним кроком уперед. Це і чинник інформаційно-психологічного впливу на ворога, і справді розширення можливостей у глобальному протистоянні Кремлю. Законодавче закріплення розвитку Військ територіальної оборони (ВТрО) набуває особливої ваги вже через те, що під час своєї президентської каденції Петро Порошенко закрив шлагбаум для парламенту щодо оформлення ВТрО – через побоювання створення потенційними політичними опонентами кишенькових армій.
Згідно з заявою голови Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки Олександра Завітневича у червні цього року, на формування територіальної оборони (ТрО) України лише у 2022 році необхідно виділити майже 2,5 мільярди гривень, у наступні два роки – ще по 718 млн гривень. Це про увагу влади до цієї справи. А от те, що глава профільного комітету парламенту назвав добровольців ТрО «організаційним ядром для створення нового роду військ», не всі сприймають однозначно. Зокрема, чимало фахівців виступали за розмежування Збройних сил України і Військ територіальної оборони.
Незрозумілим для багатьох виявилося й те, що провідна роль в організації, підготовці, підтримці та виконанні завдань руху опору буде належати саме Силам спеціальних операцій. Адже ССО ЗСУ призначені для проведення диверсій, а очікувані 100 тисяч ВТрО – для оборони своїх територій, включно з проведенням контрдиверсійних заходів і знешкодженням диверсійно-розвідувальних груп (ДРГ) противника. У будь-якому разі завдання та функції Сил ТрО кардинально відрізняться від армійських.
Отже, команда Зеленського важливий крок здійснила. А от його наповнення можна буде оцінити десь років через два. Підводних каменів у новій конструкції ВТрО вистачає, і, напевно, багато що залежатиме від людського фактору, від того, хто і як трактуватиме закон і діятиме.
Збройні сили України. Розвиток є, але…
Наприкінці жовтня 2021 року українські війська вперше застосували безпілотник «Байрактар» на Донбасі – безпілотні авіаційні комплекси (БАК) турецького виробництва ЗСУ закуповують з 2018 року (тобто з часів президента Порошенка). «З метою змушення ворога до припинення вогню за наказом головнокомандувача Збройних сил України було застосовано «Байрактар». Безпілотний літальний апарат не перетинав лінії зіткнення і керованою бомбою знищив одну гармату з розрахунком російсько-окупаційних військ», – повідомили в Генштабі ЗСУ. Можливо, це не просто епізод, а справжня віха – поки що достеменно невідомо.
Водночас є цікаве спостереження: бойове застосування БАК відбулося вже за часів нового головнокомандувача ЗСУ – генерала Валерія Залужного. І хоча його попередник генерал Руслан Хомчак також бойовий, «обстріляний» і, без перебільшення, заслуговує на повагу, він завжди демонстрував стриманість у справі бойового застосування військ чи озброєння. Узагалі головнокомандувача Хомчака фахівці вважали консервативним військовим менеджером, не зацікавленим у відчутних змінах в армії. Можливо, прихід на посаду нового очільника армії призведе до змін, наприклад, формування реалістичних поглядів на створення професійного війська.
Експерти ЦДАКР завжди наголошували: створення професійних ЗСУ – не самоціль, а шлях до здатності держави оформити власну систему адекватної, орієнтованої на асиметричний потенціал оборони. Звісно, формування професійних ЗСУ вимагає високотехнологічного переозброєння, що дозволить скоротити нинішню, явно надмірну чисельність армії. Але професійні ЗСУ як частина розвинутого суспільства мають створити умови, коли відбудеться відмова від соціально нерівного призову, коли в ЗСУ свідомо приходитимуть діти політиків і бізнесменів, коли служба в армії буде особливо престижною та передбачатиме наявність мотиваційного пакету. А що маємо? Влітку 2021 року аналітичний центр Cedos оприлюднив досить цікаві дані власного дослідження. Зокрема, 65% військовослужбовців Збройних сил України звільняються після закінчення першого контракту.
При цьому платники податків витрачають шалені кошти для підготовки військовослужбовців. Наприклад, на підготовку військовослужбовця найпростішої облікової спеціальності «стрілець» упродовж контракту (тривалістю три роки) держава витрачає щонайменше 1 млн 615 тисяч гривень. Хіба не аргумент на користь професійної армії? Та хіба не свідчення, що нині там немає й натяку на розвиток – плинність контрактного складу така висока, що до армії в молодих людей ставлення переважно як до тимчасової роботи. Це прямий наслідок реального ставлення Порошенка та Зеленського до армії – за цим критерієм вони справді рівні в результатах.
Ще не зайве буде зазначити, що стратегічного бачення українській владі досі не вистачає. Це проявляється в тому, що на тлі традиційно маленького річного бюджету на переозброєння (менше ніж 1 млрд доларів), з яким Україна не може закуповувати бойові літаки, зенітно-ракетні системи, великі кораблі, з різних боків лунає, що вони нам потрібні. Водночас не вкладається адекватно й оперативно відповідний ресурс у створення тактичних платформ і систем, які можна було б використовувати на війні вже сьогодні. Йдеться саме масові тактичні системи, які могли б застосовувати в контексті москітних стратегій: тактичні ударні безпілотники, наземні роботи, безекіпажні катери, роботи-мінери водних акваторій тощо. Тільки введення автоматизованої системи управління (АСУ), згідно з дослідженнями західних військових фахівців, на 40 відсотків підвищує стійкість військ.
А ось приклади замовлень. Упродовж останнього року для ЗСУ не закуповували сучасних ПТРК «Скіф» і «Корсар», відбулася суттєва затримка випробувань новітньої потужної РСЗВ «Вільха-М» (її мали прийняти на озброєння ще в першому кварталі 2021 року, а в закупівлі цієї системи Україну вже випереджає іноземний замовник – ОАЕ). Посунулися терміни виробництва першого дивізіону ракетних комплексів «Нептун». У галузі придбання АСУ картина взагалі цікава: проводячи перемовини щодо закупівлі вже прийнятої на озброєння АСУ для Повітряних сил ЗСУ («Ореанда-ПС»), військове відомство готове виділити замість 80 відсотків авансу лише 40. Враховуючи, що вартість комплектуючих становить майже 70 відсотків вартості комплексу, це робить роботу невигідною для виконавця. Така в нас автоматизація.
