Боєприпасне прокляття України

Що у нас відбувається з виробництвом боєприпасів? Починаємо шукати відповіді
Фото: Defense Express

Після нещодавньої новини на нашому сайті, що у Казахстані побудовано патронний завод за участю фахівців з України, ми отримали купу питань від наших читачів. Їх суть була однакова – а де ж наші патронні та боєприпасні заводи? Чи потрібні вони нам? Чи, взагалі, будуть вони у нас і що насправді відбувається в країні у цьому сегменті?

Власне, ця тема дуже цікавить і нас самих. Бо зовсім не випадково ми почали подавати нашим читачам публікації про досвід інших країн за цим напрямком.

В самій Україні з 2018 р. діє Державна цільова програма створення та освоєння виробництва боєприпасів і продуктів спеціальної хімії. Вона фінансується в рамках Держбюджету України. Завдання – створити в країні потужності, які мають забезпечити потреби Збройних сил в боєприпасах різних типів. Як для артилерії, так і стрілецької зброї. Які результати?

При цьому ми виходимо з того, що нам потрібне саме власне виробництво боєприпасів – як для стрілецької зброї, так і для артилерії. Під терміном «виробництво» слід розуміти повноцінний випуск боєприпасів та їх основних елементів на наших підприємствах чи підриємстві, а не «складальне виробництво» з вже готових компонентів, вироблених іншими фірмами з інших країн.

Почнемо начебто з простішого – з набоїв до стрілецької зброї. Точніше, з теорії про патронне виробництво.

Визначення цілей

Перед початком будівництва патронного заводу необхідно чітко розуміти, для вирішення яких завдань він призначений.

Наразі Україна опинилася в дещо нестандартній ситуації. З одного боку, підрозділи української армії та інших силових структур досі озброєні стрілецькою зброєю радянського виробництва, запаси патронів для якої на складах за роки бойових дій на Донбасі помітно порідішали та потребують поповнення, а з іншого боку – задекларований курс на вступ до НАТО змушує вже сьогодні думати про майбутнє переозброєння війська та перехід на калібри Північноатлантичного Альянсу.

Тому вітчизняний патронний завод передусім має ліквідувати залежність війська від зовнішніх джерел постачання стрілецьких боєприпасів, бути спроможним задовольнити існуючі потреби армії та у перспективі забезпечити переоснащення війська боєприпасами під стрілецьку зброю калібрів стандарту НАТО.

Отже, починаючи патронне виробництво фактично з нуля, маємо унікальну можливість від самого початку зробити все правильно. Зокрема, обрати оптимальний напрямок розвитку своїх систем стрілецької зброї, зважаючи на передовий досвід і кращі напрацювання, накопичені роками конкуренції між системами озброєння колишнього Радянського Союзу та НАТО. Організувати розробку та виготовлення сучасних боєприпасів з підвищеною бронепробивною здатністю, з огляду на постійне вдосконалення засобів індивідуального захисту вояків та схем бронювання техніки.

Для цього в головній науковій установі оборонного відомства – Центральному науково-дослідному інституті озброєнь та військової техніки – вже розроблено технічні вимоги (технічні завдання) до боєприпасів, які потрібні нашим Збройним Силам.

Будівництво в Україні заводу на дві патронні лінії коштуватиме близько $70 млн.

Своєю чергою, виробник має виготовити, випробувати та представити військовим боєприпаси із характеристиками, які відповідають технічному завданню, а також надати відповідну конструкторську та технологічну документацію. Важливо, що саме конструкторська документація на патрони і документація щодо технології їх виробництва є визначальною при закупівлі потрібного обладнання та плануванні об’ємів виробництва боєприпасів.

Технології та обладнання

Далі необхідно визначитись із технологією та відповідним обладнанням для патронного заводу. На сьогоднішній день компаній, що мають власні патронні заводи із замкненим циклом виробництва, у світі небагато.

Серед світових лідерів у цій галузі – німецька Fritz Werner, канадська Waterbury Farrel, бельгійська New Lachausee, французька Manurhin, американська Bliss. Послуги цих компаній по зведенню патронних заводів в інших країнах можуть включати: роботу щодо планування цеху, встановлення й налаштування обладнання, а також підготовку персоналу, який буде на цьому обладнанні працювати. Наприклад, у 2000-х роках французька компанія Manurhin «під ключ» збудувала на пострадянському просторі два патронних заводи – в Литві та Узбекистані.

Разом з тим, новий вітчизняний патронний завод відразу ж потрібно орієнтувати й на перспективу виробництва боєприпасів для цивільного ринку та експорту (спортивні та мисливські набої).

Сучасний патронний завод – це підприємство, яке має замкнений цикл виробництва

Сучасний патронний завод – це підприємство, яке має замкнений цикл виробництва. На ньому з отриманої сировини виготовляють комплектуючі, з яких і складають кінцевий виріб – патрон відповідного типу й калібру. Тобто, щонайменше, гільзу та кулю виробляють безпосередньо на заводі, а інші складові – порох й капсуль можливо закуповувати.

Виробничі потужності сучасного патронного заводу, як правило, представлені 2-3 патронними лініями (окрема для кожного типу (калібру) боєприпасу). Одна така лінія складається з більш ніж 20 одиниць обладнання.

Завод за $70 млн. окупить себе мінімум через 20-25 років.

Кожен з верстатів – з виготовлення оболонки кулі, свинцевого осердя чи «сорочки», сталевого осердя, складання кулі та виготовлення гільзи – потребує ретельного регулювання для отримання показників точності та густості влучання боєприпасу, які відповідатимуть вимогам замовника. Так, під час наладки нового обладнання (або при перепрограмуванні його на виготовлення інших калібрів) потрібно виробити декілька партій боєприпасів перш, ніж вдасться досягти характеристик по-справжньому бойового патрону.

Власні мізки – як основа

Обов’язковим для сучасного патронного заводу є також наявність конструкторського бюро (відділ головного конструктора), яке не тільки займається власними розробками боєприпасів, але й здійснює разом з відділом головного технолога авторський контроль за ходом виробничого процесу на підприємстві.

Це вкрай важливий момент, адже партії сировини, які надходять від підприємств-постачальників, можуть відрізнятися. Тому потрібно оперативно вносити корективи в налаштування верстатів, в інструмент та технологію виробництва. Всі ці моменти мають враховуватися у конструкторській документації. Для контролю за якістю готових виробів на патронному заводі облаштовують випробувальний центр (лабораторію). До речі, його використовують й представники “військової прийомки”.

Не підлягає сумніву, що на патронному заводі, де виробництво ґрунтується на власних технологіях та організовано на своєму обладнанні, де є можливість розвивати виробництво, контролювати та оперативно корегувати виробничий процес, є всі передумови для отримання якісного кінцевого виробу. І це є головною перевагою патронного заводу над складальним виробництвом.

Адже погодьтеся – набагато важче отримати якісний виріб в умовах, коли не можеш контролювати виробничий процес і повністю залежиш від придбаних зовні технологій та виготовлених сторонніми виробниками компонентів патронів. У такому випадку навіть незрозуміло кому дорікати, якщо бойові характеристики виробленого патрону не задовольнять замовника.

Рентабельно чи ні?

Серед питань, які цікавлять багатьох, коли йдеться про будівництво патронного заводу, найчастіше звучать наступні: скільки коштуватиме зведення такого заводу, через який час він себе повністю окупить та, взагалі, чи рентабельне виробництво боєприпасів?

Однією з компаній, яка запропонувала для України власний проект патронного заводу, була канадська Waterbury Farrel спільно з українсько-британською фірмою Stiletto Systems Ltd. Це вона працювала з Казахстаном, де днями заявили про відкриття власного патронного заводу.

За словами одного з керівників та засновників приватної компанії «Стілетто Україна», будівництво в Україні заводу на дві патронні лінії коштуватиме близько $70 млн. З них $50 млн піде на закупівлю обладнання, $2 млн – оборотні засоби (кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні протягом 12 місяців з дати балансу), решта $18 млн – це накладні витрати (витрати на управління та обслуговування виробництва і збут продукції) та безпосередньо витрати на будівництво заводу. За часом будівництво може зайняти 2-2,5 роки. При цьому він наголосив, що про окупність та прибутковість підприємства можна буде говорити лише за умови, що рентабельність виробництва складатиме не менше 30%, в іншому випадку така справа буде збитковою.

У свою чергу, представники корпорації «ТАСКО», яка має необхідне обладнання та досвід роботи зі складання боєприпасів, повідомили нас про те, що патронне виробництво саме по собі низькорентабельне, особливо якщо випускати невеликі партії боєприпасів.

Таке виробництво, враховуючи ціни на нове обладнання, буде окупатися дуже довго. Наприклад, будівництво заводу на дві/три патронні лінії за $70 млн окупить себе мінімум через 20-25 років. Адже наш внутрішній ринок не такий великий, щоб покрити усі витрати, навіть з урахуванням бойових дій, які тривають на Донбасі.

Експортувати в нинішніх умовах теж не вигідно, оскільки частину прибутку залишить собі спецекспортер. Тож з економічної точки зору приватним підприємствам взагалі невигідно створювати патронне виробництво. Цю справу має фінансувати держава.

Разом з тим, у корпорації «ТАСКО» переконані, що країна, яка прагне мати серйозну позицію на світовій арені, повинна самостійно забезпечувати свою армію. А тому має будувати патронний завод та виробляти на ньому боєприпаси усієї лінійки від найменшого калібру до самого великого.

Це є життєво необхідним, особливо в нинішніх умовах. І складальне виробництво тут не допоможе, адже складники для патронів продають зараз неохоче: маючи сировину, додаємо 10% від вартості обладнання і самі можемо виготовляти їх та складати свої боєприпаси. При купівлі ж складників за кордоном їх вартість зростає приблизно на 50%, а тому за ціною складений патрон буде «золотим».

Що зробили?

У грудні 2018 р. на вінницький завод “Форт”, що належить до управління Міністерства внутрішніх справ, приїхав Міністр МВС Арсен Аваков. Мета – ознайомитися з роботою нової виробничої лінії, на якій, як було заявлено, по замкнутому циклу будут виготовляються кулі і гільзи для патронів калібрів 9х18мм (Makarov) і 9х19мм (Luger). «Із запуском цієї лінії будуть повністю задоволені потреби наших органів МВС в цьому виді боєприпасів, ми також додатково зможемо передавати їх іншим органам чи навіть експортувати”, — сказав тоді Аваков.

Запуск нової виробничої лінії став можливим після виділення за підтримки уряду та Мінекономрозвитку майже 69 мільйонів гривень, за які придбали обладнання різних світових виробників (США, Чехія, Польща, Туреччина). Ці виробничі лінії мали виготовляти стрілецькі боєприпаси для пістолетів у двозмінному режимі загальною кількістю 14 мільйонів штук на рік. Аваков також додав, що згодом на підприємстві “Форт” буде встановлено лінію з виробництва боєприпасів для стрілецької автоматичної зброї в калібрах від 5,45 мм до 14,5 мм.

Все це оптимістично повідомляли ЗМІ. Здається, під вплив цих фанфар потрапив і я. На початку 2019 р. – так сталося, я мав розмову з керівництвом підприємства «Безпека», яке підпорядковано Мінекономрозвитку. Саме це підприємство закуповувало устаткування для боєприпасної лінії у Вінницю, на “Форт».

Далі подаю частину відповідей на мої питання тодішнього директора державного підприємства «Український центр «Безпека» Владислава Глазунова, якому згодом було висунуто звинувачення у розкраданні державних коштів.

Глазунов читачам нашому журналу розсказував таке: “На “Форте”, который входит в сферу управления Министерства внутренних дел, всего за четыре месяца совместными усилиями был реализован крайне интересный проект по производству пистолетных патронов.

После потери Луганского патронного завода, символично, что в Украине восстановлено производство патронов 9х18 и 9х19 в тех объёмах, которые позволяют полностью обеспечивать потребности наших силовых структур.

Было закуплено оборудование, состоящее из двух линий, которое можно перенастраивать собственными силами. Можно выпускать на двух линиях в случае необходимости 9х19, можно их разделить, включив выпуск и 9х18. Да, оборудование – бывшее в употреблении, это обычная механика, которая не требует привязки к каким-то автоматическим процессам.

Да, построены они по советской технологии. Но всё делалось для того, чтобы за минимальные средства и в минимальные сроки запустить это производство. И я хочу подчеркнуть, что это производство патронов из всех составляющих, которые теперь производятся на Украине. Вот что важно. Это даже не сборочная линия.

– То есть на “Форте” вы решили задачу производства и гильзы, капсюля, пороха и пули?

– Кроме капсюля. Но и задачу капсюля тоже решаем. Пороха пока чужие. Но мы стремимся к тому, чтобы производить пороха в Украине. Я думаю, что это первый шаг, и подготовка к реализации проектов по созданию полного цикла производства патронов к стрелковому оружию, с расширением номенклатуры, в т.ч. и калибров НАТО, совместно с предприятием “Форт” идет полным ходом. Всё, чего не хватало – специализированного станочного оборудования.

К основному оборудованию будут пристыковываться дополнительные элементы. Производительность линии вырастет, и все требования к патронам, если они будут производиться, например, и для Вооруженных сил, будут постепенно удовлетворены. Включая и калибры от 5,45 до 12,7, над оборудованием для производства которых уже ведется работа”.

Такими були відповіді тодішнього керівника підприємтсва “Безпека” Владислава Глазунова.

Проте вже у березні 2020 р. ці історіі отримали абсолютно інше трактування. Так, Служба безпеки України заявила про те, “що підозрює колишнє керівництво одного з провідних казенних науково-виробничих об’єднань у розтраті бюджетних коштів в особливо великих розмірах.

Посадовці імпортували із-за кордону верстати на 1,7 мільйона доларів, що фактично виявилися металобрухтом. За даними досудового розслідування, науково-виробниче об’єднання уклало з ДП “Український центр “Безпека” угоду на поставки патронів, що життєво необхідні для боєздатності українського війська.

Відповідно до умов контракту сучасну виробничу лінію для їх виготовлення завод мав придбати в іноземної компанії. Контррозвідники та слідчі спецслужби встановили, що керівництво об’єднання підписало завідомо збитковий договір із закордонним постачальником.

Як наслідок, до країни було імпортовано застаріле, технологічно несправне та невідповідне умовам контракту обладнання.

Більшість із завезених верстатів були виготовлені ще в 20-х роках минулого століття. Відповідно вони мають значний ступінь зносу і взагалі не призначені для виготовлення патронів необхідного калібру.

Також іноземна сторона не виконала передбачені контрактом зобов`язання щодо введення лінії в експлуатацію. Дії посадовців призвели до зриву низки поставок дефіцитних боєприпасів для потреб Збройних Сил України та інших військових формувань. Це завдало суттєвої шкоди обороноздатності держави”, – наголошувалось у повідомленні СБУ.

Холості постріли, або Проміжний висновок

Отже, резюмуємо. Із втратою на початку російської агресії 2014 р. єдиного патронного заводу в Луганську перед Україною постала проблема відновлення власного патронного виробництва. Відтоді пов’язані з цим питання регулярно обговорювалися політиками, військовими та експертами у вітчизняних ЗМІ.

Проте все, що досьогодні зроблено в Україні задля розгортання повного циклу виробництва сучасних боєприпасів для стрілецької зброї, придатне лише для одноразової картинки у телевізорі. Жодних кроків у цьому напряму задля посилення армії – (за виключенням складального виробництва снайперських боєприпасів у обмеженій кількості) – не зроблено.

З артбоєприпасами середніх та великих калібрів, гільзами, порохами та снарядами до них – не більш оптимістично. Але про це – трохи згодом.