Інтерв’ю з Валентином Бадраком

Директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння про передумови російської агресії, специфіку гібридної війни на Донбасі, про те, у якому напрямку мають розвиватися Збройні сили України, та чи потрібно розраховувати на міжнародних партнерів.
Photo: Yaroslav Karpenko

Про діяльність центру

ЦДАКР посів певну нішу в системі – військово-технічне співробітництво, а також у напрямку безпеки: інформаційної, технологічної та економічної. Ми значно активізували свою діяльність після початку війни, і нині наш Центр є одним із тих, чиєю позицією цікавиться Офіс Президента України.

Мої колеги чимало разів їздили представляти видані нами англійською мовою книги перед іноземними ЗМІ та громадськими структурами. Фокус на роботі з конкретними аудиторіями, що є лідерами громадської думки у своєму середовищі, став відмінною візитівкою нашого ЦДАКРу.

Саме ми почали робили ті речі, які раніше в Україні були лише білою плямою. Наприклад, західні експерти кажуть: “У вас усе гаразд, коли йдеться про офіційну дипломатію “government to government diplomacy”, але коли мова йде про “society to society” або “society to government” – у цьому напрямку відбувається мало чого позитивного».

Передумови війни

— Який момомент можна вважати точкою відліку, коли питання російської агресії стало лише питанням часу?

— Виступаючи 2008 року в Будапешті, Путін назвав Севастополь російським містом і сказав, що на території України прожививає понад 17 мільйонів росіян. Поширюючи подібні фейки, він, насправді, уже тоді провів інформаційну операцію проти України. Після цього стало зрозуміло, що колись настане мить, якою Росія обов’язково скористається.

— Які передумови були прийнятними для Росії, аби розпочати напад?

— Скажімо так: якби не було зрадника Януковича з усією його командою і, зрештою, Революції Гідності, якби в нас була потужна армія, Путін не пішов би на Україну війною. Бодай тому, що він, передусім, розуміє, що таке сила.

Варто зауважити, що Путін вдається до жорстких дій лише тоді, коли мішень не може сама себе захистити. Сумно, що, знаючи про підготовку Росії, ми не діяли у відповідь, не готували військо та технології до опору.

Путін вдається до жорстких дій лише тоді, коли мішень не може сама себе захистити.

— Чи були військові дії в Грузії прямим сигналом для України?

— Восени 2009 року ми побачили, що Росія дозволяє собі використовувати збройні сили для захисту своїх політичних інтересів. Це був саме той момент, коли цикл підготовки до війни завершився законодавчим рішенням. Водночас це був сигнал, що Росія готова до війни не тільки з Грузією, а також з Україною.

Разом із Володимиром Горбуліним ми опублікували в «Дзеркалі тижня» статтю з назвою “Конквистадор в панцире железном”. У ній було написано, що Росія готова до війни. Однак потрібно усвідомити, що йдеться не про передбачення: ми не очікували, що війна буде саме в такому вигляді, але вже тоді розуміли, що Росія як заряджена рушниця, яка неодмінно вистрілить.

Росія дозволяє собі використовувати збройні сили для захисту своїх політичних інтересів.

— У чому полягає суть гібридної війни?

— Вона схожа на будь-які інші війни, за допомогою яких Росія намагалася пригнічувати чиєсь національне становище. У російському розумінні будь-який розвиток на пострадянському просторі може координуватися лише через Москву. Сам термін «гібридна війна» вживається у випадку, коли водночас із воєнним важелем використовуються пропаганда й інші інформаційні маніпуляції.

Слід зазначити, що російська пропаганда не закінчується в межах Росії. Ідеться про весь російськомовний простір, де Росія намагається промивати мізки російськомовного глядача будь-якої країни світу. Цікаво, що на цих каналах українській проблематиці приділяють більше уваги, ніж проблемам самої Росії.

Росія намагається промивати мізки російськомовного глядача будь-якої країни світу.

— Якими є інструменти ведення гібридної війни?

— По-перше, Росія дуже активно використовує спецслужби. Серед переліку їхніх активностей: учинення розправ із українськими патріотами, підриви відомих діячів, які брали участь у воєнних діях та захищали Україну, вербування українців для проведення терористичних актів.

По-друге, політичне розхитування, спроби дестабілізувати українське суспільство, наприклад, за допомогою ярлика націоналізму. Це сприятиме проведенню різноманітних мітингів і публічних заходів, спрямованих проти офіційної української влади, на яких демонструватимуться розбіжності між владою та суспільством. Такий спосіб дає змогу Москві впливати на позицію Києва.

По-третє, використання задля ведення інформаційної боротьби світових трибун у всіх міжнародних організаціях, де представлена Росія. Така стратегія уможливлює вплив на деяких іноземних політиків і лідерів громадської думки та сприяє їхньому залученню до антиукраїнських дій. Наприклад, візит до Криму делегації італійських або чеських парламентарів, безумовно, дуже негативно впливає на Україну.

— Як би ви оцінили вплив інформаційної боротьби в межах російської гібридної агресії на Україну?

— Речі, пов’язані з впливом на свідомість, бувають більш вагомі й важливі, ніж артилерійські обстріли або атаки снайперів на передовій. Усе, що може діяти на підрив та зміну свідомості, є важливою складовою гібридної війни.

Речі, пов'язані з впливом на свідомість, бувають більш вагомі й важливі, ніж артилерійські обстріли або атаки снайперів на передовій.

Перспективи

— Якими є Збройні сили України станом на зараз?

— Сьогодні Збройні сили України є однозначно потужною силою, але ще не можуть називатися інститутом стримування агресії. Для того, щоби такими стати, Україна повинна мати достатню кількість високоточних засобів ураження, потужну протиповітряну оборону, повітряні сили та артилерію. Окрім цього, не варто забувати про системи зв’язку та автоматизації, а також захист солдатів.

Маючи настільки обороноздатне військо, при війні з Росією Україна зіткнулася би з такою кількістю втрат, яка спричинила би соціальний колапс, що міг би зупинити ворога. Коли я говорю про потенційні втрати серед російської армії, то маю на увазі близько 50 тисяч людей. Наразі ми не досягли такого рівня, але можемо говорити про можливість створення подібного війська протягом 4-5 років.

— Яким ви бачите розвиток ЗСУ?

— Зараз Україні варто переглянути розвиток Збройних сил у напрямку новітніх оборонних систем. Я поділив би їх на три типи: системи виявлення й спостереження, ураження й управління, зв’язок.

Перший тип дає змогу виявляти противника за допомогою радіоелектронної розвідки. Другий – ураження – за допомогою таких ракет, як “земля – земля”, “земля – море”, а також корегування вогню артилерії. Третій – покращення системи управління військами та системи зв’язку.

— Як ви оцінюєте кроки української влади щодо реінтеграції Донбасу?

— Напрацювання стосовно реінтеграції, які сьогодні існують та обговорюються, мають проблеми з послідовністю, і через це несуть у собі певні ризики. На мою думку, спочатку необхідно гарантувати безпеку та повне припинення вогню, установити український контроль над кордонами й лише потім вирішувати речі, пов’язані з трансформацією регіонів: проводити вибори та запускати відновлення. Де-факто сьогодні на Донбасі панує Росія, але мир за будь-яку ціну не прийнятна стратегія.

Мир за будь-яку ціну не прийнятна стратегія.

Міжнародна підтримка

— Щодо дипломатичних зусиль: дипломатія завжди має бути підкріплена військовими силами?

— Дипломатична робота дуже важлива, інколи навіть першочергова. Водночас будь-яка дипломатія стикатиметься з перешкодами, якщо вона не підкріплена військовими силами. Якщо дипломатія не спирається на потужний воєнний важіль, вона фактично приречена й не досягне успіху. Причому потрібно враховувати не лише воєнний важіль, а й загальні безпекові питання, до яких також належать розвідка й інформаційна безпека.

— Наскільки ми можемо розраховувати на військову підтримку від Сполучених Штатів і Європейського Союзу у випадку відкритої війни?

— Ще з самого початку нападу Росії на Україну було зрозуміло, що жоден із західних партнерів нам не допомагатиме. Ба більше, ідеться не лише про те, щоби надсилати власні військові контингенти чи засоби військово-технічної допомоги. На жаль, ми навіть стикалися з тим, що в багатьох країнах Європи нам де-факто було оголошено ембарго на продаж збройних комплектувальних і критичних засобів ураження.

Не секрет, що Німеччина, Італія та Франція сьогодні стоять на старті економічного співробітництва з Росією. У Кремлі вміло вибудовують низку обставин, за яких європейські країни проковтнуть не лише нинішню ситуацію на Донбасі, а й масштабний воєнний конфлікт між Росією та Україною – подібна ситуація є вкрай небезпечною для України.

З боку США ми спостерігаємо стриманість допомоги двох останніх адміністрацій. Адміністрація Обами була навіть більш стриманою. Цілком можливо, що цьогорічні президентські вибори в США щось змінять, але в будь-якому разі не варто розраховувати на легке вирішення цього питання.

Від початку війни на сході наш Центр наполягав, що Україна має вибудувати стратегію переозброєння таким чином, щоб орієнтуватися переважно на власні сили.

У Кремлі вміло вибудовують низку обставин, за яких європейські країни проковтнуть не лише нинішню ситуацію на Донбасі, а й масштабний воєнний конфлікт між Росією та Україною.

— Якщо говорити конкретно про США?

— Якщо Україна буде послідовно відстоювати свою позицію прихильності до західних цінностей і євроатлантичної інтеграції, то ми матимемо великий шанс досягти бажаного рівня союзництва із США. Водночас потрібно розуміти, чому як основного союзника ми розглядаємо саме Сполучені Штати. Річ у тім, що США – це фактично єдина країна, яка зможе допомагати нам, не озираючись на Москву. Я маю на увазі допомогу з озброєнням та технологіями, від консультацій і навчання до ідей на кшталт колишнього ленд-лізу. Простіше кажучи, ми могли би отримати дуже серйозну допомогу з боку США, але сьогодні для цього потрібно ще дуже багато працювати.

США – це фактично єдина країна, яка зможе допомагати нам, не озираючись на Москву.

— Як ви оцінюєте активності американського президента Дональда Трампа у військовій сфері?

— Трамп є непередбачуваною та ризикованою людиною, яка для свого резонансного іміджу робить більше, ніж для розвитку власної країни. На жаль, ставлення Трампа до України будується виключно крізь призму власних інтересів. Ситуація зі спробою шантажування Байдена й відкладення допомоги для України яскраво це ілюструє. Виходячи з таких реалій, він є для нас негативним героєм, і його президентство загалом є викликом для України. Для України було би позитивним, якби на посаду президента США прийшов хтось інший.

Трамп є непередбачуваною та ризикованою людиною, яка для свого резонансного іміджу робить більше, ніж для розвитку власної країни.

— Якою є Ваша позиція щодо продажу «Мотор Січі»? Чи можемо ми продавати подібне підприємство Китаю, маючи за стратегічного союзника США?

— У контексті заводу «Мотор Січ» для нас принципово, щоби технології, які належать державі, не могли потрапити в чужі руки, а в цьому випадку іноземній державі. Поготів, маючи стратегічного партнера та союзника в обличчі США, ми маємо враховувати і їхні інтереси, аби не нашкодити системі наших взаємовідносин. Усе-таки США чи не єдині, хто може допомогти нам з озброєнням і технологіями.

— Наскільки можливе залучення миротворчої місії ООН для вирішення конфлікту на Донбасі?

— На мою думку, миротворча місія можлива лише за умов, коли відбудеться повне припинення вогню. Іншими словами, Путін має бути дійсно налаштованим на припинення військової агресії та покінчити з тиском на Україну. Однак, зважаючи на сьогоднішню позицію Путіна, я не бачу таких перспектив.

Чи не щодня ми чуємо про загибель українських військовослужбовців на сході країни. З цього можна зробити висновок, що Росія продовжує розпочату війну, незважаючи ні на кого, і фактично ігнорує як Мінські угоди, так і Нормандський формат. З огляду на такі реалії, я не бачу жодних передумов для миротворчої місії.

Миротворча місія можлива лише за умов, коли відбудеться повне припинення вогню.