Фото: zsu.gov.ua
У цьому контексті не можна оминути увагою ще одну подію – виступ президента Володимира Зеленського у Верховній Раді зі щорічним посланням. Про армію глава держави сказав наступне: «Ми знаємо, що наша армія – найкраща у світі, і захистить нас. Всі нас підтримують, але ніхто, крім нашої армії, нас не захистить. Це правда. І ми повинні зізнатися, що без нашого війська ми не зможемо зупинити війну. І ми повинні сказати правду, що ми не зможемо зупинити війну без прямих перемовин з Росією».
Ці слова президента країни про ЗСУ показові і симптоматичні одночасно, бо є свідченням його ілюзій.
Перша: «армія – найкраща у світі, і захистить нас». Армія, яка не переозброюється, не може бути найкращою. Армія, з якої йдуть майже дві третини після першого контракту, не може бути найкращою. Армія, яка воює проти більшого, більш підготовленого ворога, який активно переозброюється, не може захистити країну в разі повномасштабної війни (із застосуванням ракет та авіації).
Друга ілюзія: віра у перемовини. Країна з неспівставним за рівнем оборонним потенціалом не має жодного шансу на успіх перемовин. На жаль, президент або цього не хоче прийняти, або відверто лукавить. Підтвердженням цього можуть бути слова самого українофоба Путіна – про ймовірність атаки. «Справа не в тому, щоб вводити війська – не вводити, воювати – не воювати, а справа в тому, щоб налагодити відносини», – наголосив Путін. Іншими словами, хазяїн Кремля каже: підкоріться та покайтеся (ну, як Білорусь, наприклад), і ми (я) вас пробачимо і приймемо у свої обійми.
То ж, сучасне становище України на світовій системі координат робить розмову про її армію слушною та актуальною.
Збройні сили. Сучасний стан
Одразу варто зазначити: усі здобутки вітчизняної армії – це результат зусиль самих вояків та тієї частини бойових офіцерів і генералів, що справді піклуються про майбутнє Української держави; усі недоліки і проблеми ЗСУ – прямий наслідок діяльності або бездіяльності військово-політичного керівництва України з 2014 по 2022 роки та, передусім, особисто верховних головнокомандувачів Петра Порошенка і Володимира Зеленського. Це – головне, що слід пам’ятати кожному українцю.
«2014 рік показав, що не держава захистила власний народ, а народ захистив власну державу. І я більше ніж впевнений, що і на даному етапі за рахунок от цього відбору, який дуже чітко пройде в разі загострення ситуації – люди спроможні захистити себе і свої території», – це слова бойового генерала Сергія Кривоноса, який свого часу був один із творців Сил спеціальних операцій (ССО) та відповідав за оборонні питання у якості заступника секретаря Ради нацбезпеки і оборони України. Хоч певною мірою це твердження відноситься до руху опору та територіальної оборони.
Трохи про здобутки армії. З моменту, коли 2 червня 2015 року українські воїни вкрай результативною контратакою продемонстрували надзвичайний професіоналізм, патріотизм та справжню силу, минуло багато років. Армія має на своєму рахунку чимало не просто вдалих епізодів протистояння російським окупаційним військам, що може бути беззастережним свідченням спроможності блискавично реагувати на будь-яку наземну операцію.
«Я понад рік воював на сході і хочу запевнити: наша армія дуже змінилася. Критерій істини – практика. Для хірурга – це практика хірургічних операцій, для військового – це війна. Війна показала великий пласт бездарних керівників військових і… справжніх офіцерів, бойових офіцерів, які показали себе справжніми військовими начальниками. Тобто ми навчилися воювати… ми набули військового досвіду. Вже понад 300 тисяч військових у нас набули військовий досвід, і ми надаємо відсіч росіянам, чим далі – тим краще… В мене в бригаді от Василь Божок отримав звання героя України – він за добу чотири танки підбив, російських. Це що, шахтьори? Це російські регулярні війська. І щоби їм давати відсіч – безумовно, має бути відповідна зброя», сказав у розмові із автором цієї статті полковник Петро Недзельський, колишній начальник розвідки 92 бригади.
Армія постійно вчиться, і маневри військ можуть дати підставу казати про здатність достатньо ефективного реагування на ймовірні десантно-штурмові операції з морських акваторій, та, навіть, на застосування авіації та ракет. Хоча щодо останнього ЗСУ мають обмежені можливості і у часі, і у якості. Небезпеку цих «обмежених можливостей» важливо усвідомлювати.
«На відміну від 2014 року ми повинні очікувати нової форми застосування контингенту Збройних сил РФ – а він буде, в першу чергу, починатися з нанесення ракетних/авіаційних ударів, як з повітря, так і з моря, зокрема, по стратегічних пунктах управління – як держави, так і ЗСУ. З проведенням широкомасштабних і всеохоплюючих радіоелектронних ударів по системі управління, придушення системи управління військами і озброєнь. Після того, скоріше за все, противник перейде до придушення систем і знищення системи протиповітряної оборони. І тільки наприкінці при досягненні відповідного результату по знищенню системи управління і протиповітряної оборони перейде до наземної фази», – переконаний колишній перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ генерал-полковник Ігор Колесник, бойовий генерал, який брав участь у бойових діях з 2014 року.
Без сумніву, армія як організм та як середовище, пройшла низку етапів модернізації, створила потужні ССО, відновила українські традиції підрозділів спецпризначення – від морської піхоти ВМСУ до загону Головного управління розвідки Міноборони. Бойові бригади нині є реальною силою, здатною до будь-яких наземних операцій. Триває відновлення та часткова модернізація системи ППО, включно парку бойових літаків.
ЗСУ забезпечені першим необхідним, передусім, старою відремонтованим та модернізованим озброєнням і військовою технікою (ОВТ) радянського виробництва. Невідомо, чи хтось рахував відсоток нових ОВТ в ЗСУ детально, але за оглядом ЦДАКР, що базується на моніторингу замовлень підприємствам ОПК і закупівлі за імпортом, відсоток нових ОВТ не перевищує 12-15. Для порівняння, згідно з заявами російських офіційних осіб, включно міністра Шойгу, в угрупованнях, націлених на захід, понад 70% нових ОВТ.
Водночас, позитивним варто назвати появу в ЗСУ нових РСЗВ «Вільха», ПТРК «Скіф» і «Корсар», турецьких безпілотних авіаційних комплексів (БАК) Bayraktar, американських ПТРК Javelin, безпілотників для розвідки та корегування вогню артилерії (наприклад, тільки БАК «Фурія» поставлено 100 одиниць, тобто 300 безпілотних апаратів), різноманітних нових РЛС від НВК «Іскра» та ХК «Укрспецтехніка», засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ) «Анклав» та «Буковель». Тобто, певні кроки у сфері переозброєння почали здійснюватися, хоч вони й спорадичні й несистемні.
Після зміни головнокомандувача ЗСУ з’явилися й результати у використанні зброї. Про бойове використання БАК Bayraktar говорилося чимало. А от 2 грудня цього року командувач Операції Об’єднаних сил Олександр Павлюк повідомив, що на Донбасі задіяли новітню систему радіоелектронної боротьби (РЕБ) для протидії російським безпілотним літальним апаратам. І таким чином нещодавно був знешкоджений російський безпілотник «Орлан-10».
Позитивно, що нині є і реалізовується розвиток ВМСУ. Особливо, у контексті, що за допомогою США та Великобританії Україна створює сучасний москітний флот. Цікаво, що британські ракетні катери проектуються спеціально для України, вони будуть оригінальними і матимуть довжину орієнтовно від 50 до 65 метрів, що забезпечуватиме швидкість у 40 вузлів. А також те, що вони будуть озброєні ракетами Brimstone Sea Spear, які, як стверджують британці, здатні будуть «роєм» атакувати цілі противника.
Під егідою розвитку ЗСУ з’явилися і проєкти, спрямовані на відновлення стратегічних галузей промисловості – закупівля літаків Ан-178 та корветів турецької розробки класу ADA. Хоч вони нині мають досить віддалене відношення до посилення оборонного потенціалу, тим не менше, можуть надати поштовхи до розвитку дієвих оборонних проєктів у майбутньому. Наприклад, створення вітчизняної корабельної ракети «Нептун» або літака ДЛРВ – дальнього радіолокаційного виявлення.
На цьому перелік здобутків армії можна завершити. Будемо відверті, недоліків набагато більше.
Серед лише стратегічних нездійснених кроків (тобто бездіяльності на окремих ділянках розвитку оборонного потенціалу) можна назвати наступні.
Перше. Досі, після майже восьми років війни відсутній перспективний вигляд майбутньої української армії, шляхи її розвитку та терміни реалізації певних етапів. Військово-політичне керівництво часів Порошенка і Зеленського поки що не наважилися визначити необхідність створення професійної армії. Більше того, деякі військові керівники вдавалися до відвертого спотворення дійсності, зокрема намаганням нав’язати суспільству думку, що професійна армія в Україні начебто вже створена. Можна небезпідставно стверджувати, що багатьом, дотичним до сфери оборони, можновладцям вигідно, коли без особливих зусиль з їх боку з’являються різноманітні рейтинги, які свідчать про потужність ЗСУ та розвиток української армії. Через цю гру у верхівці відбувається високий відплив кадрів та демотивація служби майже на усіх рівнях.
Друге. В державі не створено умов для системного переозброєння війська. Зокрема, немає затверджених рішень та правонаступництва у певних напрямках технічної модернізації армії. Рішення, що приймаються у сфері переозброєння, переважно є рішеннями однієї особи або кількох людей.
Яскравим прикладом став проєкт заміни радянських армійських автомобілів УАЗ. Через зміну профільного заступника міністра оборони Міноборони змінило позицію щодо вже розгорнутого проєкту.
ЦДАКР багато разів виступав із заявами про необхідність колегіальних затверджених рішень хоча б по відношенню до стратегічних питань. Найкращою ділянкою для затвердження таких рішень має бути Рада національної безпеки і оборони (РНБО). Начебто такі рішення вже з’являються, але розмиті, недеталізовані, без чітко затвердженого змісту.
Прикладом є ракетна програма. Напередодні Дня Незалежності РНБО затвердила рішення, згідно з яким до 2031 року Україна витратить на ракетне озброєння понад 200 млрд грн. Однак з того часу невідомо, як саме у будівлі уряду формується зміст цієї програми. Зокрема, незрозуміло, чи буде Україна намагатися створити власний ЗРК або оперативно-тактичний ракетний комплекс, як розвиватиме напрям створення крилатих ракет, чи вкладатиме у нові авіаційні керовані ракети класу «повітря-повітря»? Щодо кожного напрямку є напрацювання, але ресурсів на все точно не вистачить – їх можна знайти приблизно на чверть розробок.
Третє. Досі в державі, та зокрема у військово-політичного керівництва країни, немає чіткого уявлення, як мають розвиватися Повітряні сили ЗСУ, та й їх найважливіша складова – система протиповітряної оборони. Немає не тільки рішень, але й чіткого уявлення ані щодо бойових літаків, ані щодо ЗРК.
Четверте. Військово-політичне керівництво держави не знає й не ухвалює рішення щодо створення єдиної автоматизованої системи управління (ЄАСУ) ЗСУ (у перспективі – силами оборони країни) та АСУ ключових озброєнь. За таких умов, коли зупинені роботи на цій ділянці, ревізії не проведено, по факту неможливо навіть уявити термін переходу від «паперової» до «цифрової» армії. Фахівці між іншим вважають, що ЄАСУ на 40% збільшує стійкість військ, а разом із АСУ озброєнь взагалі створюють цифровий простір усього поля бою.
І ще одне, п’яте, – фінансування потреб оборони. Коли голова Комітету ВР України з питань національної безпеки, оборони та розвідки Олександр Завітневич говорить, що у Державному бюджеті на 2022 рік на сектор безпеки та оборони передбачено рекордний фінансовий ресурс: 323,1 млрд грн, або 6% ВВП, то це по факту це – підміна понять. Тому що кошти ці можуть спрямовуватися на цілі, які ніяк не пов’язані із розвитком оборонного потенціалу. А от орієнтуватися нам потрібно на іншу цифру – у 2022 році на військове відомство сплановано спрямувати 133,5 млрд грн, або приблизно 5 млрд доларів. Це дуже маленька сума для країни, яка воює з велетенським ворогом. Польща, яка не воює, минулого року витратила на армію 12,44 млрд доларів. При цьому Польща має 123-тисячну армію, тоді як нормативна чисельність ЗСУ з 2022 року зросте до 261 тисячі, з яких 215 тисяч військовослужбовців.
Ще одна бюджетна неприємність. Лише 28,4 млрд гривень, або трохи більше одного мільярда доларів, планується спрямувати на розвиток, закупівлю, модернізацію та ремонт озброєння і військової техніки. Це лише п’ята частина бюджету, тоді як має бути третина (як у країнах НАТО). А в цілому оборонний бюджет має помітний дисбаланс: на утримання спрямовується не третина ресурсів, а майже 64%. Це – трішки краще, ніж у часи Леоніда Кучми, коли оборонний бюджет був «бюджетом проїдання», а дві третини йшло на утримання особового складу.
Нагадаю, що згідно з роз’ясненням міністра оборони Олексія Резнікова, понад 85 млрд гривень буде направлено на покриття потреб військовослужбовців та працівників ЗСУ, «зокрема на оплату праці, харчування військовослужбовців, закупівлю майна та соціальні виплати особовому складу, а також на грошове забезпечення».
Отже, загальний висновок наступний: армія навіть під час війни не стала пріоритетом для військово-політичного керівництва країни (це стосується усього терміну війни – з 2014 по 2022 роки).
