Президентські виклики. Чутливий список

Зустріти 30-ту річницю Незалежності Української держави було б непогано з усвідомленням, що країна стала більш захищеною від зовнішнього ворога. У тому числі унеможливити безкарні вогневі або снайперські атаки, які активізувалися відразу після того, як захиталося головне крісло у Кремлі. Йдеться про створення розвиненого оборонного потенціалу. Між іншим, перелік нерозв’язаних проблем або викликів у секторі безпеки і оборони поки що не зменшується, і виглядає на те, що саме «твердої руки» Верховного Головнокомандувача не вистачає на цьому етапі перебудови силової сфери держави.
Участь Президента України в урочистостях з нагоди Дня воєнної розвідки України Фото: Офіс Президента України

Особливо ризикованою може виявитися ситуація, коли команда президента Зеленського зосередиться переважно на зовнішньополітичних завданнях. Бо навряд чи внутрішньополітична лихоманка в Росії може відволікти Кремль від спокуси розв’язати свої проблеми за рахунок міфічних зовнішніх досягнень, зокрема «маленької переможної війни», яка завжди пересічним росіянам подавалася як беззаперечний аргумент. Кремлю, який зусиллями Олексія Навального опинився в облозі, нині важливо переключити увагу збудженого росіянина, хоч це і набагато важче, ніж раніше. Але цілком можливо. Особливо за умов надзвичайно поступливого друга із Мінська та «вчасних» лестивих, лукавих закликів «повернути Донбас назад, матінці Росії».

До перекидань техніки та створення ФСБ РФ на кордоні з Україною російсько-білоруських розвідувальних пунктів можна додати й активізацію кремлівських угруповань на східних кордонах України, залякування ядерною начинкою Криму та й нову хвилю загострення відносин із США – на тлі перетравлення особливостей спілкування із КДБ колишнього президента Трампа. Як відомо, в уявленнях більшості росіян, саме на території України Сполучені Штати воюють із Росією.

Територія (не)безпеки

Однак повернемося до України. Список запитань до Зеленського-президента і Зеленського-Верховного Головнокомандувача дуже довгий.

Почати запитувати варто було б зі згадки про систему управління в секторі безпеки і оборони, із прийняттям рішень і контролем за їх виконанням. Щонайменше тому, що вона стилем роботи оточення дуже нагадує президентську каденцію Віктора Ющенка – зразка 2006-2009 років, коли можливість доступу до глави держави була звужена до рівня горлечка пляшки, контрольованого однією рукою.

Неофіційно проведене дослідження раптом продемонструвало, що рішення президента України, що вводяться у дію указами глави держави або як рішення Ради національної безпеки і оборони України у сфері національної безпеки та оборони, виконуються із надзвичайно низьким відсотком – лише на 18-22 %. Деякі представники владної команди однією з проблем вважають той факт, що в чинного президента Володимира Зеленського немає потужного радника з питань безпеки і оборони, а глава його Офісу головні акценти робить на розв’язання вузлових проблем у міжнародних відносинах. «Його [Президента] треба «брифувати» з цих питань кожного дня, а не час від часу, як це відбувається нині, в умовах обмеженого доступу до нього», – зазначив автору статті співбесідник з ОПУ.

Якщо коротко, то питання до пана Зеленського були б такими:

  • Чи збирається Україна позбутися статусу вразливої мішені для сусідньої Росії?
  • Чи здійснить Україна кроки до набуття її безпековими органами вигляду та змісту, притаманних таким структурам у західних країнах (країнах НАТО)?
  • Чи справді Україна збирається розвивати та впроваджувати у сектор безпеки і оборони новітні технології?
  • Чи планується такий розвиток сектору безпеки і оборони держави, де буде збережена соціальна рівність?

Та й ще деякі інші, які випливатимуть із короткого огляду найбільш чутливих для команди Зеленського сфер.

Територіальна оборона (ТрО): хто тисне на гальма?

Зеленський так і не подав обіцяний законопроєкт про територіальну оборону. Саме такими заголовками розпочався перший робочий день 2021 року.

Між іншим, розроблення проєкту Закону України «Про основи територіальної оборони України» триває. Точніше, його спрямували на чергове коло дискусій. Скоро піде восьмий рік війни, а можновладці не можуть визначитися із функцією і завданнями ТрО на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях, а також оптимізувати розподіл повноважень посадових осіб органів військового управління ЗС України й органів державної влади щодо керівництва ТрО. Залишаються непримиренні суперечності і з порядком підпорядкування та фінансуванням ТрО – в умовах високих ризиків сепаратизму в деяких регіонах.

«Основний принцип територіальної оборони – це розмежування Збройних сил України і територіальної оборони. Територіальна оборона повинна діяти виключно в межах своєї визначеної місцевості і постійно готуватися до оборони своєї території. Підрозділи Збройних сил України виконуватимуть завдання в районі бойових дій», – заявив у середині січня головнокомандувач ЗСУ генерал Руслан Хомчак.

При цьому 16 грудня у Верховній Раді України було зареєстровано проєкт закону про територіальну оборону України (№4504), який у Зеленського жорстко розкритикували. Якраз за ідею зберігання зброї вдома, порядок підпорядкування і фінансування ТрО та відкриті двері для сепаратизму. Як відомо, проєкт №4504 передбачає виведення Військ територіальної оборони (ВТрО) зі складу ЗСУ в окреме військове формування, суттєве збільшення чисельності із затвердженням Верховною Радою. Тут згадані лише деякі принципові розбіжності. Але серед них варто також згадати ще один пункт, який не можна не навести. Тим більше, що він названий критиками «дивним». Йдеться про реалізацію ідеї зарахування служби в ВТрО як строкової військової служби – із зарахуванням у відповідний резерв. Звісно, що пункт про «підписання контракту на проходження служби у Військах територіальної оборони України терміном на п’ять років відповідає проходженню строкової військової служби» може бути дискусійним, однак саме це положення стало б першим кроком до відмови від шкідливого для суспільства анахронізму.

Показово, що активне просування цього проєкту одному з його авторів генералу Сергію Кривоносу вартувало посади заступника секретаря РНБОУ.

Варто також зазначити, що саме цей законопроєкт затримує й розгляд нової воєнної доктрини (Стратегії воєнної безпеки). Остання передбачає «всеохопну оборону», але без дієвої, розвиненої територіальної оборони ця ідея просто розсипається…

Тим більше, що передбачає й потужний комплекс несилових заходів, зокрема розвинену контррозвідку. Яка без реформування СБУ також може вважатися… якщо й не паперовою, то точно ще дуже далекою від очікувань суспільства.

Служба безпеки України: зволікання загрожує іміджу влади

Про СБУ та відповідний закон казано-переказано.

Лише нагадаю про неприпустимість суміщення правоохоронних функцій і контррозвідувальної діяльності. Це шлях до використання необмежених можливостей для СБУ. Крім того, СБУ залучена в питання економічної безпеки та антикорупційні розслідування, що суперечить практиці на євроатлантичному просторі. До того ж фахівці вважають, що монополія СБУ в системі охорони державної таємної інформації призводить до зловживань. А ще радники держав НАТО кажуть про надзвичайну політизованість Служби, що створює спокусу політичного тиску на опонентів.

Тому на фундаменті СБУ хотілось би бачити лагідно сформований контррозвідувальний орган. «У законі повинна бути чітко прописана справжня мета СБУ – зараз цього немає. Завдання СБУ – викорінити підступний вплив Росії всередині України насамперед за допомогою активної контррозвідки», – так вважає Глен Грант, один із західних експертів, що часто приділяє увагу Україні. Насправді необов’язково, щоб виключним і єдиним завданням СБУ було протистояння Росії, бо небезпека може з’явитися й з іншого боку, навіть з боку держави-члена НАТО. Однак із першим важко не погодитися…