Українська оборонка: між реформою та ручним управлінням

Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості України почали знищувати практично ще «до народження». Про гострі питання: від блокування виділення будівлі до підрізання повноважень змістом горезвісного закону 3822 – доводилося писати неодноразово.

Справа завершилася 3 листопада – звільненням з посади віцепрем'єра та міністра Олега Уруського.
Фото: mspu.gov.ua

Нині є підстави казати, що справа йде до логічного фіналу – ліквідації Мінстратегпрому. Або ж міністерство буде тихо й мовчазно спостерігати за змінами, які відбуватимуться у сфері трансформації ОПК. Саме такий висновок можна зробити з низки цитат під час останньої кадрової каруселі. «Уруський не робив узагалі нічого. Стратегічні галузі – була лише назва. Тому зробимо митника Рябікіна новим міністром, але вже без приставки «віце», як мав Уруський. Це буде просто міністерство, яке я особисто називаю просто «міністерство ніх*я», – так заявив медіа «один з керівників» президентської партії «Слуга народу».

Питання тут зовсім не у знаннях, повноваженнях і масштабі особистості нового очільника Мінстратегпрому. І навіть не в певній, хоч і симптоматичній ознаці – втраті новим міністром статусу віцепрем’єра. Бо складається враження, що просто потрібна лояльна людина перехідного періоду.

Спробуємо розібратися у хитросплетіннях навколо цього, найбільш проблемного міністерства.

Мінстратегпром. Що не так з міністерством

Почати варто з того, що президента Петра Порошенка нещадно критикували західні партнери та експерти (не кажучи вже про своїх, на яких можна не звертати уваги) за ручне управління ОПК. Володимир Зеленський, скоріше за все, не розумів цих нюансів, зокрема, й таких цікавих, як введення в «Укроборонпром» брендового підприємства «Антонов» чи бажання влади передати (нав’язати) згаданому держконцерну 25 відсотків АТ «Мотор Січ».

Але їх добре розуміли люди в команді Зеленського, які самі вийшли з ОПК. Спокуса очолити всі процеси в оборонці шляхом відмови від змін, безумовно, була. Її ознака – тривале небажання створювати саме центральний орган виконавчої влади та проводити реформування ОПК, державна частина якого залишається фактично радянською за змістом і, відповідно, за обмеженими можливостями, зокрема, у сфері міжнародного співробітництва.

Майже рік глава держави розбирався і таки наважився прийняти слушне рішення не йти шляхом попередника, а в лютому 2020 року видав указ 59/20, який передбачав цивілізований шлях реформування ОПК, ще й створення системи розвитку технологій – через Агентство оборонних технологій. Не деталізуючи обґрунтування, з яким погодився президент Зеленський, варто відзначити лише дві позиції. Перша полягала в необхідності перенести центр ухвалення рішень в уряд, тому що в такому разі міністерство має та реалізовує регуляторні функції і є виконавцем оборонно-промислової реформи – без втручання у господарську діяльність підприємств. Друга – не менш важлива – ідея полягала в «розведенні» повноважень Міноборони і Мінстратегпрому у сфері розвитку технологій, у тому числі й через мізерний бюджет на переозброєння та необхідність при цьому здійснити реанімацію важливих високотехнологічних галузей: авіабудування, ракетно-космічної, а в перспективі і кораблебудування.

Військове відомство, відповідно до цієї ідеї, мало б опікуватися зброєю, що необхідна ЗСУ сьогодні, Мінстратегпром – літаками, космічними апаратами, кораблями та ще багато чим, що не має безпосереднього стосунку до посилення оборонного потенціалу. Водночас мала б припинитися вакханалія навколо «Укроборонпрому» – держави в державі, в якій з моменту його створення та до сьогодні існують «чиновники-бізнесмени», які і господарською діяльністю займаються, і військово-промисловою політикою керують. Отримуючи за це фантастичні заробітки, які вимушені у вигляді данини забезпечувати кілька успішних підприємств «Укроборонпрому».

Не зайве нагадати, що створило це диво оточення Януковича (хоча об’єктивність вимагає додати – замислювалися над таким утворенням ще за часів президентства Віктора Ющенка). Президент Порошенко не тільки оцінив «формулу Януковича», але й зміцнив її у травні 2015 року літакобудуванням, коли ДП «Антонов» потрапило «в рабство» керівництва держконцерну. Для президента Зеленського виникла важка дилема: або дослухатися до «просунутого» оточення та залишити усе, як є, або все ж таки наважитися на зміни. Напевно, пам’ять про те, що саме скандали навколо «Укроборонпрому» за участю бізнес-партнера президента Олега Гладковського (який керував ОПК з будівлі РНБО) стали однією з причин поразки Петра Порошенка, вимусив Зеленського приділити більше особистої уваги цьому чутливому сегменту.

Звісно, не обійтися без згадування конкурсу на вибір очільника Мінстратегпрому, на який близьке оточення Зеленського просувало щонайменше двох із чотирьох кандидатів. Пікантний момент цього дійства полягав у тому, що Зеленський тут не прислухався до наполегливих рекомендацій соратників і вибрав п’ятого кандидата – Олега Уруського, який не брав участі в офіційному конкурсі.

Уруський нібито сподобався главі державі чіткою позицією і програмою, але Зеленський не очікував, що так спровокує війну власного оточення з очільником нового міністерства. Додаткова проблема полягала в тому, що Зеленський чітко не визначив, кому саме довірив реформу, і цим запустив війну інтересів і принципів.

Уже перша «перестрілка» виявилася не на користь Уруського – його принциповий намір приборкати «Укроборонпром» наразився на неочікувану реакцію глави держави. Зокрема, «Укроборонпром» очолив не потужний і принциповий представник розвідки (кандидатура якого була попередньо узгоджена), а представник президентської партії Юрій Гусєв. Утім і президент Зеленський, і ті, хто просували кандидатуру Гусєва на посаду головного виконавця реформи (замість Уруського, зрозуміло), швидко переконалися в потужних здібностях колишнього заступника міністра оборони, який на час призначення очолював Херсонську ОДА.

Дійсно, на інформаційній сцені за рівнем креативності та здатності до артистичного реагування на будь-які закиди Гусєв дуже легко перегравав профільного віцепрем’єра. А всередині системи – це свідчення дуже багатьох обізнаних менеджерів – за рівнем авторитарності та жорсткості управління за всю історію держконцерну він поступився б хіба що Саламатіну. Той у спілкуванні із заступниками та директорами підприємств між лайкою і ударом стільцем часто обирав другий варіант. Так чи інакше, хоча через психологічні причини команду Гусєва залишили деякі потужні ідеологи реформи, справи «Укроборонпрому» (не без підтримки зацікавлених парламентаріїв) пішли вгору.

Після того, як Мінстратегпром повністю програв «Укроборонпрому» зміст Закону 3822 «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», відставка Уруського стала неминучою. Тому що до кінця року Гусєв публічно пообіцяв ліквідувати «Укроборонпром», побудувавши на його уламках холдинги у вигляді акціонерних товариств. А Уруський зі своїми принципами, який до того ж публічно висловив сумнів, що «дракон може вижити», зокрема, змінивши вивіску «Укроборонпром» на «Оборонні системи України», міг би цьому процесу заважати.

Коли набув чинності оновлений Закон України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності» (вже 1630), «Укроборонпром» представив президенту попередній зміст реформи концерну. Кажуть, Зеленському він сподобався, бо вже у квітні 2022 року мають зникнути колишні держпідприємства, а замість них будуть створені акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Наступний крок – створення холдингів, тобто науково-виробничих об’єднань. Щоправда, в «Укроборонпромі» дуже неохоче говорять про момент зникнення «центру управління», тобто самого «Укроборонпрому». Саме тому задля зменшення ймовірності виникнення та проявлення ризиків мова зайшла про термінове створення Державної цільової програми розвитку ОПК та Плану імплементації Закону 1630 – це принципове доручення президента Зеленського, який хотів би підстрахуватися від різних проявів людського фактору.