Воєнна розвідка України: нові виклики і шлях реформ

Наближення чергового свята воєнних розвідників України 7 вересня, скоріше, привід для неупередженої оцінки нових викликів та потенціалу розвідувального відомства Міноборони. З одного боку, форми й методи «гібридної» війни мають надзвичайно широкий спектр – від диверсій і терактів до інформаційно-психологічних операцій. І невідомо, яка активність противника містить більше небезпеки: підривна чи атаки на фронті.

Наближення святкового для воєнних розвідників України 7 вересня, скоріше, привід для неупередженої оцінки нових викликів та потенціалу розвідувального відомства Міноборони. З одного боку, форми й методи «гібридної» війни мають надзвичайно широкий спектр – від диверсій і терактів до інформаційно-психологічних операцій. І невідомо, яка активність противника містить більше небезпеки.

Показово, що сильні країни дуже динамічні у питаннях трансформації власних спецслужб. Приміром, у січні 2019 р. була презентована оновлена Стратегія національної розвідки США, у якій розвідувальному співтовариству поставлені досить цікаві завдання на завдання на наступні чотири роки. Серед них, наприклад, зміцнення економіки і забезпечення технологічних переваг США; забезпечення чіткого, своєчасного, об’єктивного розуміння намірів і можливостей противника; забезпечення обізнаності американського уряду щодо ситуації на міжнародній арені шляхом отримання безпрецедентного доступу до захищеної інформації. Технології домінують. Вилучення інформації із секретних мереж, захист власних комунікацій, протидія у космосі, глобальна автоматизація, протиставлення штучного інтелекту противнику-людині – ось наріжні камені фундаменту найпотужніших сучасних спецслужб. Не кажучи вже про основне нове завдання розвідок – активний вплив на владу в іноземних країнах. Симптоматично, що й багато завдань виконується різними установами, але вони координуються з одного центру. Навіть трансформовані Сили спеціальних операцій США, які останніми роками збільшилися майже вдвічі, мають певні «активні» функції розвідки. Зокрема, відтепер у складі ССО розвиваються автономні підрозділи по 10-12 чоловік, які зайняті такими делікатними завданнями, як руйнація комунікацій, впливи у соціальних мережах, втручання у захищені комунікаційні системи. Не менш симптоматично, що США практично не приховують, що нині Китай і Росія є «противниками». Фактично світ вступив у епоху глобальної конфронтації, де намір залишатися осторонь зовсім не означає убезпечити себе. Це варто було б усвідомити офіційному Києву.

Розвідки нового покоління інших країн фактично наздоганяють ті технологічні напрацювання, які вже існують в США. Хоча й не тільки. Скажімо РФ, як раніше СРСР, робить акценти на стратегічну агентурну розвідку, на розвиток агентурних мереж в іноземних країнах, на активне використання лідерів громадської думки, не важливо, всліпу, чи за політичну підтримку чи грошову винагороду.    

Повертаючись до проблематики розвитку національних розвідувальних органів, варто почати із загального. Вони потребують дуже суттєвого посилення. На законодавчому, кадровому, технічному і усі інших рівнях. Слід визнати, що амбіції України у питаннях розвідки ніколи не виходили за межі «невеличкої регіональної країни». А тепер вітчизняні розвідувальні органи мусять протистояти країні-монстру, де амбіції розвідок завжди були глобальними – як і мало бути у правонаступниці СРСР. Отже, у цьому контексті постать керівника СЗР та ГУР МОУ (про специфічну прикордонну розвідку не будемо поки дискутувати) буде питанням другорядним – до того моменту, поки президент не усвідомить необхідність таких амбіцій. Поки при Радбезі (при Президенті) не буде створено Комітет з питань розвідки (але з обов’язковим доступом до глави держави самих керівників розвідок), поки не будуть прийняті рішення про необхідність роботи закордонних резидентур і офіційного визнання, що ТАК!, ми ведемо розвідку і інших державах, хоча й не проти когось… І на останок: дуже важливо, щоб профільний комітет парламенту не загрався у контроль над діяльністю розвідок, бо за провали сплачують конкретні люди – роками в’язниці та й життям…       

Отже, незважаючи на необхідність оперативного посилення війська, питання активності й спроможності вітчизняних розвідувальних органів стає дедалі більш гостро й актуально. На жаль, хоча на заміну Закону України “Про розвідувальні органи України” ще три роки тому було підготовлено проект нового Закону України “Про розвідку”, він досі не поданий для розгляду. Примітно, що ще у червні 2016 року Експертна Рада з питань національної безпеки (недержавне об’єднання профільних експертів, створене у квітні 2014 р. ініціативою ЦДАКР) наголошувало на необхідності посилення уваги влади України до розвідувальних органів держави з метою підвищення ефективності їх роботи, зокрема, через створення окремого Комітету Верховної Ради України з питань спеціальних служб (СЗР, ГУР МО, СБУ). Серед іншого, такий крок мав забезпечити удосконалення парламентського контролю і належного законодавчого забезпечення цих структур, баланс між політичною довірою до керівників розвідувальних органів та необхідним рівнем їх професіоналізму. Нині ж прийнятий ЗУ
«Про національну безпеку» (21 червня ц.р.) визначив створення такого комітету ВРУ та зробив можливим повернутися до конкретного реформаторства спеціальних служб, і зокрема, воєнної розвідки.

Можна погодитися, що реформу розвідувальних органів та спецслужб взагалі здійснювати раніше було вкрай складно ще й тому, що Росія залишила потужні агентурні мережі в самих українських спецслужбах. Варто лише згадати, що силовими відомствами керували представники РФ та зафіксований факт вказівок представника російського посольства міністру юстиції України, чоловік якої був на той час керівником СЗР. Або управління «Укроборонпромом» через свого засланця Дмитра Саломатіна, яке коштувало Україні втратою величезного іракського ринку зброї на користь Росії. Таких прикладів десятки, і вони мають відповідний шлейф.     

То ж є підстави поміркувати над змістом майбутньої реформи.

Ідеологія, місце в системі нацбезпеки та амбіції розвідки

Це – головна складова реформи, бо без збільшення амбіцій успіх неможливий. Але це питання не до розвідників, а до військово-політичного керівництва. Здається, сама війна вимагає змінити ставлення до воєнної розвідки, та й до усіх розвідувальних органів країни. Варто відновити безпідставно забутий Комітет з питань розвідки при Президенті України. Знову таки, ще влітку 2014 року переважна більшість фахівців згаданої вже Експертної ради при ЦДАКР виступила за створення в Україні розвідувального співтовариства. Коли у єдиний в державі координаційний центр стікалася б інформація усіх розвідувальних органів, і де б здійснювалася координація роботи цих специфічних структур. Експерти висловилися за доцільність підпорядкування такому координаційному органу не тільки СЗР, ГУР Міноборони та розвідувального органу Державної прикордонної служби, але й структур, що займаються фінансовою та технічною розвідкою. Від себе додам: до складу координаційного органу варто було б включити підрозділи інформаційної боротьби – як технічного формату (кібер-підрозділи), так і структури, що відповідають за інформаційно-психологічні, або контентні операції. Водночас експерти наголосили на необхідності збереження повної автономії розвідувальних органів держави, забезпечення повної захищеності джерел інформації. При цьому, наголошують представники Експертної ради, координаційний орган самостійно не виробляє розвідувальну інформацію і не здійснює монополізації у цій сфері. Крім того, майже всі експерти висловилися за необхідність для глави держави прямого контакту з керівниками розвідувальних органів, а не тільки через координаційний орган. Створення профільних комітетів – ВРУ та при Президенті України, – дозволить б не тільки посилити увагу керівництва держави до розвідок, але й сприяти нарощенню їх спроможностей, а також, більш тісній координації між собою в межах розвідувального співтовариства. До того ж, потрібно  забезпечити інтеграцію до загальнодержавної системи національної безпеки (йдеться не тільки про силовиків, а й про інші державні інституції, такі як МЗС, Мінекономрозвитку, Міністерство інформаційної політики та інші, які мають відношення до забезпечення національної безпеки в різних сферах).

При цьому фахівці підкреслюють, що в умовах війни надзвичайно важливим є посилення розвідувальних органів України, особливо воєнної розвідки, яка й нині на 80-90% забезпечує проведення Операції об’єднаних сил на сході України. Йдеться як про необхідність збільшення фінансування розвідок, так і про необхідність покращення їх технічного оснащення.

Цілком очевидно, що амбіцій розвідкам не вистачає. Якщо ворожі ФСБ, ГРУ ГШ РФ та СЗР РФ завжди діяли «в усіх кутках світу», то Україна не наважувалася навіть на реалізацію амбіцій регіонального лідера (навіть таку перфектну ідею як ГУАМ виявилася неспроможною реалізувати). Звідси низький рівень фінансування та оснащення розвідок, а також недостатність уваги до них з боку вищого військово-політичного керівництва держави (варто лише запитати, скільки разів за останні півроку глава держави віч-на-віч зустрічався із керівником воєнної розвідки або СЗР). А усе це створює перепони – організація стратегічної компоненти агентурної розвідки потребує не тільки чималих грошей, але й нерідко суттєвої адміністративної підтримки, включення у забезпечення діяльності агентів великого калібру роботи інших відомств.

Отже, планка завдань воєнній розвідці (та й іншим розвідорганам) має бути суттєво підвищена. ГУР МОУ – Головне управління розвідки Міноборони України, – має стати інформаційно-аналітичним центром не лише обробки інформації і видачі проектів рішень, але і реалізації сучасних форм активної протидії ворогу. До речі, не тільки в інформаційній сфері. Посилення розвідувальних органів України повинно стати частиною загальної доктрини – адекватне технічне оснащення, і забезпечення можливостей створення агентури, трансформація завдань розвідок, формування координаційної структури. Сучасна розвідка – це не тільки структура, що забезпечує. Це структура, яка сама активно діє!

Нетривіальне й питання розмежування сфер та рівнів розвідувальної діяльності. Нині воно не витримує критики. Наприклад, СЗР відстоює ексклюзивне право займатись питаннями воєнно-технічної розвідки та забезпечення військово-технічного співробітництва (ВТС). Хоча у сучасній специфіці розвідувальної діяльності на фоні глобалізації всіх процесів будь-який ексклюзив недоречний. Тим більше, що ВТС є тією сферою, де воєнна розвідка апріорі є центром компетенції.

Воєнна розвідка. Чим і як її посилити

Унікальність воєнної розвідки завжди полягала у розвитку цієї складової насамперед у органічному середовищі військових, а також тих цивільних, які тісно пов’язані або працюють на потреби армії. Такі спроможності розвиваються десятиріччями і їх неможливо перекласти на плечі «піджаків», які замало розуміють питання воєнної стратегії, або на плечі «штабістів», які досить часто не розуміють різниці між воєнним та військовим аспектами діяльності розвідки.

Варто погодитися, що ця воєнна структура має одночасно вирішувати  вкрай важливі завдання як на напрямку оборони, так і безпеки України в умовах інтенсивної «гібридної» війни. Тобто, працювати на усіх ділянках  забезпечення безпеки – від міжнародного тероризму до стрімкого поширення міжнародних конфліктів у світовому вимірі внаслідок критичної зміни глобальних кліматичних умов, масової неконтрольованої транскордонної міграції населення, поширення і застосування незаконного та забороненого озброєння, виникнення смертоносних епідемій, а також розгортання боротьби за національні ресурси існування.

В цьому контексті не зайвим було б нагадати, що в умовах війни воєнна розвідка має отримати можливість безпосередньо доводити інформацію до кінцевих споживачів у т.ч. до Президента України, як Верховного Головнокомандувача, секретаря РНБОУ, очільника уряду та спікера ВРУ – з тих питань, які їх стосуються.

Не можна погодитися на звуження завдань воєнної розвідки до виключно військових питань. Нині на виконання Національної розвідувальної програми, в структурі Генерального штабу ЗС України створено розвідувальне управління (аналог J2 за стандартами НАТО) в пряме підпорядкування якого передано військову розвідку, окремі елементи технічної розвідки та геопросторової. Це важливий та виправданий крок, але він зовсім не означає, що сфери діяльності воєнної розвідки повинні звузитись тільки до військової.

Ключовою складовою ГУР МОУ є САР – стратегічна агентурна розвідка. Яка при ідеальній реалізації завдань має впливати через свої мережі на рішення окремих політиків і навіть урядів іноземних держав, на позиції міжнародних організацій, на створенні та проведенні спеціальних заходів за участю топ-менеджерів країн

Спробуємо окреслити основні напрямки посилення розвідки та шляхи реалізації цих ідей.

Напрям № 1 – правове забезпечення реформування воєнної розвідки відповідно до вимог часу, у тому числі до вимог наближення до стандартів НАТО. Це означає не тільки створення фахових робочих груп з реформування, але законодавчого формулювання чітких за змістом завдань національної воєнної розвідки в рамках функціонування загальнодержавного розвідувального співтовариства. Звісно, допрацювання та прийняття Закону України «Про розвідку» з метою імплементації стандартів НАТО в сектор розвідки держави. Серед іншого, чітке визначення розподілу повноважень між розвідувальними органами для можливого усунення дублювання їх функцій, а також їх взаємодію. Без сумніву, утворення оптимальних форм парламентського контролю за розвідувальними органами та визначення правових аспектів призначення та звільнення керівників розвідувальних органів, вимоги до їх кваліфікації.

Напрям № 2 – відповідність організаційно-штатної структури ГУР МО України характеру та обсягу завдань, що поставлені національним керівництвом перед воєнними розвідниками. Сама проблема є похідною від вже обговореної вище проблеми амбіцій. Від незрозумілості та розмитості формулювання правових основ  функціонування, сфери відповідальності та повноважень в цілому, витікає можлива неефективність й організаційно-штатної структури.

Напрям № 3 – ефективне розв’язання кадрової проблеми – воєнній розвідці, як ніколи, потрібен компетентний, високо професійний особовий склад, а також озброєння і військова техніка, відповідно, змістовне і сучасне матеріально-технічне забезпечення. Вимоги до кадрової політики тут мають бути ще більш жорсткі, ніж в ЗСУ чи НГУ. Якість підготовленого особового складу в умовах тривалої «гібридної» війни набуває все більшої важливості і є ключовим фактором посилення ГУР МОУ. Дійсно, у воєнної розвідки України вже є справжні герої нашого часу, які виявили високі морально-вольові та професійні якості  під час захисту вітчизни від окупантів. Герой України генерал Максим Шаповал власне за проведення низки успішних операцій воєнної розвідки проти окупантів на сході Україні загинув внаслідок терористичного акту противника. Командир розвідроти старший лейтенант Сергій Свищ ціною свого життя зупинив танковий прорив окупантів.

Людський фактор складний та багатогранний, але чіткість формулювання вимог до тих чи інших посад, а також прозорість у конкурсах на заміщення посад є безальтернативним, якщо дивитися на посилення потенціалу воєнної розвідки України.

Крім того, для вирішення проблеми кадрів на законодавчому рівні слід визначити механізм закріплення прав розвідувальних органів здійснювати підбір кадрів у будь-яких установах, на підприємствах, в університетах та військових частинах країни. Обов’язково забезпечити можливість для ГУР МОУ розміщення замовлень для підготовки фахівців розвідки в цивільних навчальних закладах країни, а також за кордоном з використанням, в тому числі закордонної фінансової підтримки (гранти, іменні стипендії, тощо).

Окрема проблема кадрів – це розв’язання питання всебічного захисту співробітників розвідки, і не скільки соціального. Йдеться і про фізичний, і про правовий захист. І коли до звільнення бранця Кремля режисера Сенцова долучається вся світова спільнота, то проблематику знищення, тортур, захоплення в полон та утримання в російських буцегарнях українських розвідників потрібно і усвідомити, і вирішувати на такому рівні, ефективність якого для співробітників розвідки була б очевидною.    

Напрям №4Курс на активну ліквідаціюю загроз. Згадаймо, що авторитетний класик американської стратегічної розвідки бригадний генерал В. Плетт визначив проблему об’єктивного існування так званого «туману майбутнього», тобто невизначеності  розвитку подій у майбутньому. Рецепт подолання її тільки один –  потрібно постійно приділяти велику увагу ефективності розвідки, яка в свою чергу, повинна своєчасно і вірно визначати виклики, небезпеки, оцінювати їх та пропонувати шляхи їх вирішення. А у деяких випадках, як свідчить власний досвід протистояння «гібридній» війні, безпосередньо та рішуче ліквідовувати ці джерела небезпеки. Це, і особливо, активні дії ГУР МОУ, необхідно закріпити на законодавчому рівні, так само, як і контроль за цим процесом з боку парламентського комітету (але, звісно, не на етапах підготовки та реалізації операції, а як відповідність дій в межах звіту).

Отже, вкрай необхідно законодавчо закріпити розвиток бойових розвідувальних структур у складі національних розвідувальних органів, які будуть здатні виконувати спеціальні завдання розвідувально-бойового характеру за межами України.

Напрям № 5 – остаточний вибір змісту та складових реформування воєнної розвідки у контексті відповідності його національним інтересам та розвитку ситуації у контексті використання стандартів НАТО.

Звісно, застосування положень стандартів НАТО (англ. – STANAG) на національному рівні України є корисним для реформування воєнних формувань України, у тому числі воєнної розвідки, внаслідок досягнення сумісності з більшістю союзників України, а також вивчення передового досвіду і, це теж реально, недоліків, що проявили себе в різних ситуаціях під час військових та інших операцій кращих армій світу. Важливо зауважити, що низка стандартів НАТО (англ. –  STANAG) визначає лише рамкові вимоги для забезпечення сумісності збройних сил партнерів, у тому числі воєнних структур командування, застосування та підготовки військових частин та підрозділів, у т.ч. воєнної розвідки, їх всебічного забезпечення, але не визначає за рахунок чого це досягається на національному рівні. Тому  прийняття стандартів НАТО не гарантує автоматично високого ступіню ефективності збройних сил будь-якої країни.

Таким чином, стратегічний вибір змісту реформування української воєнної розвідки слід базувати виключно на вимогах забезпечення достатнього рівня національної безпеки України. У практичному сенсі це означає не «сліпе» копіювання стандартів НАТО, а усвідомлене обрання кращих варіантів організації діяльності воєнної розвідки країн НАТО, у тому числі відповідних національних структур США, Великої Британії, власний попередній кращий досвід, а також досвід інших країн, навіть поза структурами НАТО, в тому числі, недружніх та ворожих Україні. Необхідно врахувати й те, що більшість стандартів НАТО є трансформованими із значним скороченням  стандартів у сфері національної безпеки передової у військовому сенсі держави – США. Безпосередній досвід функціонування воєнної розвідки США та її сучасне доктринальне забезпечення на національному рівні явно заслуговує першочергового, пріоритетного вивчення та запозичення спеціалістами України.

Наприклад, прогнозування характеру майбутніх війн цього століття начальником штабу Сухопутних сил США, відомим та досвідченим генералом М. Міллі, який під час виступу у 2016 р. перед представниками впливової «Асоціації Сухопутних військ США» (Association of the United States Army) прямо заявив про невідкладну необхідність трансформації сучасних підходів США до ведення бойових дій, а значить й нових способів та форм,  діяльності, а також застосування засобів воєнної розвідки. Зазначена трансформація вже почала реалізовуватися в рамках новітньої концепції ЗС США так званого «Багаторівневого бою».

Вважаю, слід прислухатися до ключових тез авторитетного американського генерала:

Перше. Війна, навіть вже найближчого майбутнього, докорінним чином зміниться – використання прийомів та правил, які ефективні зараз, можуть привести навіть до стратегічної поразки, якщо не будуть переглянуті і трансформовані; бойові дії стануть більш смертоносними, будуть комбіновано вестися в авіакосмічному просторі, кіберпросторі, суші та морі, із застосуванням великої кількості автоматизованих, роботизованих систем озброєння та забезпечення, причому протистояння значним чином перемістяться в мегаполіси із значною присутністю та втратами серед  цивільного населення.

Друге. Поле бою не буде фіксованим, «лінійним», як за часів попередніх світових війн, єдиний фронт не буде існувати взагалі, підрозділи переважно не будуть мати безпосереднього контакту із сусіднім підрозділом.

Третє. Управління бойовими діями, діяльність командирів буде потребувати прийняття самостійних та вірних рішень і буде надзвичайно ускладнене внаслідок скорочення часу на прийняття рішень – кризи безпеки, що потребують реагування, будуть виникати надзвичайно швидко, розвідка під час забезпечення командування даними буде мати справу з невизначеністю факторів, а сам зв’язок з вищим командуванням може бути перерваний на тривалий час внаслідок потужних інформаційних війн, у тому числі застосування новітніх технологій радіоелектронної боротьби та захисту інформації.

Четверте. Потік даних багатократно зросте, що буде викликати інформаційну перевантаженість систем обробки інформації, потребувати якісного аналізу цього великого потоку різнобічної інформації; з іншої сторони, будуть мати місце випадки тимчасового або тривалого блокування електронних засобів розвідки, зв’язку, навігації, цілевказання, що потребує підготовки особового складу до дій без підтримки електронних пристроїв. Наприклад, армія США вже повернулась до підготовки військовослужбовців з використання паперових військових мап та магнітних компасів на додаток до використання електронних пристроїв позиціонування;

П’яте. Роль розвідки у реальному масштабі часу надзвичайно зросте за рахунок широкого використання сенсорів та інших пристроїв розвідки всіма сторонами конфлікту, виявлення цілі майже гарантовано буде означати її знищення, а залишення підрозділу на місці понад двох годин на одній бойовій позиції буде означати його вірну загибель.

Шосте. Противник, навіть з другорядних країн та терористичних організацій  буде мати мобільні та ефективні засоби ураження авіації, бронетехніки та іншого, навіть надсучасного озброєння.

Сьоме. Змінюється концепція дислокації – замість розміщення військових баз в районі бойових дій передбачене маневрування добре озброєних мобільних частин та підрозділів; буде надано перевагу застосуванню мобільних бойових угрупувань невеликої чисельності, але добре озброєних для дій, навіть автономних та в оточенні, у всіх середовищах та сферах протистояння.

Восьме. Структурна організація армії буде значним чином переглянута, не виключається повна відмова від використання танків Abrams та БМП Bradley на користь інших бойових платформ. У цьому контексті зазначимо, що найближчий союзник США – Велика Британія вже зараз значно скорочує кількість основних бойових танків Challenger 2 і замовило майже 600 сучасних американських бойових машин AJAX, які призначені саме для розвідки та швидких рейдів вглиб ворожої території;

Дев’яте. Сухопутні війська США отримають можливість інтегрувати нанесення одночасних потужних ударів з авіакосмічного простору, суші, моря та кіберпростору, а також забезпечувати розблокування доступу до повітряного та морського театру бойових дій для дій своїх ВПС та ВМС. Це буде потребувати розвитку прийомів та способів, а також засобів ведення радіоелектронної розвідки та радіоелектронної боротьби.

Десяте. Поява новітніх та розробка перспективних технологій змінять сам характер війни, особливо це відноситься до розвідки – прикладом цього є «революція» у військовій справі, що викликана вибуховим зростанням інформаційних технологій наприкінці попереднього століття. Вже зараз використання мережі інтернет, смартфонів, інших мобільних пристроїв дозволяє збирати, передавати та зберігати великі обсяги інформації. З’явився «Інтернет речей», який дозволяє пристроям різної функціонального призначення самостійно обмінюватися інформацією та цілеспрямовано взаємодіяти. Кількість осіб, що підключені к Інтернету стрімко зростає, причому кількість інтегрованих у мережу пристроїв ще більше – найближчим  часом на 6-7 млрд. населення Землі очікується до 50 млрд. Інтернет-пристроїв. Для воєнної розвідки цей фактор має особливе значення – за будь якою людиною в багатьох місцях можливе стеження; майже кожна людина та пристрій є потенційною платформою спостереження та зв’язку, які спроможні передавати інформацію в реальному масштабі часу. Зазначену тезу можна проілюструвати сучасним прикладом технології інспірування масових зворушень шляхом використання технологій Інтернет, у тому числі в соціальних мережах.

Одинадцяте. Фактор якості та підготовки особового складу є надзвичайно важливим – перевагу надає спроможність військовослужбовців до творчого мислення, самостійних рішень та дій під час вирішення завдань, а також якісна підготовка. Окрім суто професійної підготовки, особлива увага приділяється лідерським якостям військовослужбовців на несуцільному полі бою з відсутністю постійного контролю вищого командування та децентралізацією структур, вмінню приймати правильне рішення поза рамками формального наказу та робити моральний вибір в умовах напруженого бою, у тому числі серед цивільного населення.

Після ознайомлення із тезами виступу американського генерала та співставлення його висновками із фактами «гібридної» агресії РФ проти України, стає зрозумілою та виправданою підвищена увага до посилення розвідок, особливо, воєнної. Отже висновок жорсткий та простий: пріоритетом для ГУР МОУ повинні стати нові форми та методи бойових дій та відповідна підготовка до них. Звісно, реформування потребує врахування місцевих особливостей, у тому числі фактору відповідальності та компетентності виконавців. Але у будь-якому випадку, реформа розвідки набуває величезного значення у контексті загальної підготовки оборони держави.